«КІРОВСЬКИЙ НАБІР» — публіцистична назва репресій, розпочатих в СРСР після вбивства С.Кірова 1 груд. 1934 у Ленінграді (нині м. Санкт-Петербург). 2 груд. в газетах було опубліковано урядове повідомлення, в якому зазначалося, що С.Кіров загинув «від руки вбивці, підісланого ворогами робітничого класу». Того самого дня Й.Сталін, голова РНК СРСР В.Молотов, нарком оборони К.Ворошилов, нарком внутр. справ Г.Ягода і заст. голови Комісії партконтролю при ЦК ВКП(б) М.Єжов, прокурор
РСФРР/РРФСР А.Вишинський та ще кілька високопоставлених осіб спец. поїздом виїхали до Ленінграда для розслідування вбивства. За свідченням М.Єжова, Й.Сталін до від’їзду викликав його та генерального секретаря ЦК ВЛКСМ О.Косарєва і дав директиву: «Шукайте вбивць серед зінов’євців». Версія була настільки неймовірною, що її розробка викликала протидію навіть у НКВС. Проте Й.Сталін послідовно наполягав на своєму. Він власноручно підготував постанову ЦВК СРСР (вона не обговорювалася на політбюро ЦК ВКП(б) і на сесії ЦВК СРСР й навіть формально не підписана головою ЦВК М.Калініним), яка вимагала завершувати слідство у справах про терористичні орг-ції й акти в десятиденний термін, розглядати їх у суді без участі обвинувачення та захисту, не допускати касаційного оскарження й клопотань про помилування, а вироки про розстріл здійснювати негайно після їх оголошення. Вже 4 груд. у газ. «Правда» з’явилося повідомлення про арешти групи «терористів-білогвардійців», а 16 груд. було заарештовано ветеранів ленінського кер-ва Л.Каменєва і Г.Зінов’єва. 28—29 груд. у Ленінграді виїзна сесія Військ. колегії Верховного суду СРСР засудила до розстрілу 14 осіб, обвинувачених у безпосередній організації убивства С.Кірова. У вироку стверджувалося, що всі вони, включно з Л.Ніколаєвим, були «активними учасниками зінов’євської антирадянської групи в Ленінграді». Це стало прологом до масових «чисток» насамперед у Ленінграді. Там діяла особлива комісія Ленінгр. обкому ВКП(б) на чолі із зав. орг.-розподільчим відділом П.Нізовцевим. Ця комісія готувала списки комуністів на виключення з партії і адм. виселення. Паралельно діяли органи НКВС, якими лише за два з половиною місяці після 1 груд. 1934 було заарештовано понад 800 осіб. Однак репресивні акції стосувалися не лише членів партії. Чимало ленінградців, переважно зі звинуваченнями в участі у «троцькістсько-зінов’євському підпіллі», було тоді відправлено до таборів і на заслання.
18 груд. 1934 газети сповістили, що 13—15 груд. виїзна сесія Військ. колегії Верховного суду СРСР в Києві під головуванням В.Ульріха розглянула справи 37 осіб. Згідно з повідомленнями, «суд встановив, що більшість обвинувачених прибула в СРСР через Польщу, а частина — через Румунію, маючи завдання по вчиненню на території УСРР ряду терористичних актів. При затриманні у більшості обвинувачених вилучені револьвери і ручні гранати». Викриття й суд над учасниками цієї групи «терористів», як і над учасниками ленінгр. та моск. груп «терористівбілогвардійців», викритих з підозрілою «синхронністю», повинні були підтверджувати версію про наявність великомасштабного антирад. підпілля. 18 січ. 1935 ЦК ВКП(б) надіслав у всі парт. орг-ції документ під назвою «Закритий лист ЦК ВКП(б). Уроки подій, пов’язаних із злодійським вбивством тов. Кірова», який надавав діям чи заявам політ. опонентів характеру організованого антирад. виступу, що, у свою чергу, давало змогу звинуватити їх у карних злочинах і притягти до відповідальності. Лист був підготовлений за особистою участю Й.Сталіна і ставив завдання пошуку й викриття «антипартійних елементів всередині партії». У листі підкреслювалося, що «стосовно дворушника не можна обмежуватись виключенням з партії, — його потрібно ще заарештувати й ізолювати, щоб завадити йому підривати міць держави пролетарської диктатури». Цей лист надав імпульс подальшому нарощуванню репресій в СРСР. Літ.: Волкогонов Д.А. Тріумф і трагедія: Політичний портрет Й.В. Сталіна, кн. 1. К., 1989; Реабилитация: Политические процессы 30—50-х годов. М., 1991; Росси Ж. Справочник по ГУЛАГу, ч. 1—2. М., 1991; Солженицын А.И. Малое собрание сочинений, т. 5. М., 1991; Кириллина А. Рикошет, или Сколько человек было убито выстрелом в Смольном. СПб., 1993; Шаповал Ю.І. Україна 20—50-х років: сторінки ненаписаної історії. К., 1993; Політичний терор і тероризм в Україні. ХIХ—ХХ ст.: Історичні нариси. К., 2002. Ю.І. Шаповал.
333 КІРСАНОВ
КІРСАНОВ Олександр Васильович (02.11(20.10).1901—19.05.1992)
334 КІРСТОВЩИНА
О.В. Кірсанов.
— хімік-органік. Акад. АН УРСР (1961, від 1991 — АН України), засл. діяч н. УРСР (1964). Н. в м. Москва. Закінчив Моск. вище тех. уч-ще (1924). До 1944 працював у НДІ та вузах РРФСР. 1944—56 — зав. каф-ри Дніпроп. металургійного ін-ту. Від 1956 — зав. від., від 1960 — дир. Ін-ту органічної хімії АН УРСР. Гол. науковий напрям його напрацювань — хімія фосфор- і сіркоорганічних сполук. Відкрив фосфазореакцію — спосіб одержання фосфороорганічних сполук, які містять подвійний зв’язок азот— фосфор; розробив способи одержання фосфорилованих уретанів, карбамідів, амідинів та ізоціанатів кислот фосфору; синтезував низку нових фосфороорганічних інсектицидів та лікарських препаратів. Його іменем названі дві відкриті ним реакції — пряме амідування карбонових кислот і фосфазореакція. Лауреат Ленінської премії в галузі н. і т. (1974). Літ.: История Академии наук Украинской ССР. К., 1979; Академія наук України: Каталог. К., 1993. П.Д. Овчаренко.
жовт. 1919 з ініціативи к-ту було створено військ. орг-цію — «робітничо-офіцерську роту», вона взяла участь у боях під Києвом проти військ Червоної армії (див. Радянська армія). Наступ більшовиків змусив денікінців залишити Київ, разом з ними вийшли з міста й провідники к-ту. Свою орг-цію вони почали відроджувати в Одесі. При цьому акцент робився на ті підпр-ва, де робітники виявили незадоволення більшовицькою владою. Таким, зокрема, був завод «РОПІТ». Однак уже восени 1919 к-т почав втрачати підтримку робітників, а взимку 1920 в одес. листівках, прокламаціях і відозвах почали звучати мотиви до згуртування робітників в ім’я перемоги над зрадниками робітництва. Цими настроями одразу ж скористалася більшовицька влада й посилила свої пропагандистські акції. Літ.: Реєнт О.П. Крах кірстовщини (Провал контрреволюції у профспілковому русі України в період денікінської окупації). В кн.: До питання про розстановку політичних сил на Україні в 1917 —1920 рр. Препринт № 1 Інституту історії АН УРСР. К., 1988; Реєнт О.П. Крах кірстовщини. «УІЖ», 1989, № 11. О.П. Реєнт.
Ви переглядаєте статтю (реферат): ««КІРОВСЬКИЙ НАБІР»» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
