Відкрився 28 груд. 1910 у перебудованому підвальному приміщенні Київського художньо-промислового і наукового музею (сучасна вул. М.Грушевського, 6). Ств. Київським відділом Імператорського Російського воєнно-історичного товариства, перебував у віданні його музейної комісії, яку очолював нач. штабу Київського військового округу (КВО) ген.лейтенант В.Драгомиров. Зібрання музею складалося з колекцій зброї, озброєння, обмундирування, форменого одягу, нагород, знаків, прапорів, регалій, нумізматики, портретів військових, меморіальних комплексів, живопису й малюнків, відповідних
профілеві музею, тощо. За тематикою збірки й експозиція музею були поділені на 13 розділів, які висвітлювали історію військ. і воєнної справи на тер. України від раннього періоду кам’яного віку — палеоліту до часів діяльності КВО і самого т-ва. Спец. розділи було присвячено княжій, польс.-литов., козац.-гетьман. добі. Хранитель музею — полк. С.Крейтон, ад’ютант Київ., Подільського і Волин. генералгубернатора. Значну роль у створенні й розбудові музею відіграли Б.Адамович, О.Бобринський, С.Бодилевський, К.Болсуновський, В.Завитневич, В.Іконников, Ю.Кулаковський, В.Ляскоронський, Д.Меньшов, С.Могилевцев, Б.Стеллецький, Ф.Трепов, Б.Ханенко, В.Хвойка, Й.Хойновський та ін. військ., громад. діячі, вчені, меценати, діячі к-ри. У квіт. 1917 — черв. 1918 збірки музею містилися в Маріїнському палаці, звідки їх було викинуто просто неба, де частина колекції загинула або була розкрадена, рештки перенесено до Генштабу, але відновлення діяльності музею не відбулося. Дж.: Центральний державний історичний архів України в м. Києві, ф. 1196, оп. 1, спр. 8, 52—61, 142, 189. Літ.: Климова К.І. Злигодні «умундированої» Кліо. «Старожитності», 1995, ч. 3—4; Її ж. Воєнно-музейна справа в Україні на початку 20 ст. (До проблеми розробки концепції Київського воєнно-історичного музею). В кн.: Музей на рубежі епох: минуле, сьогодення, перспективи. Матеріали ювілейної міжнародної науково-практичної конференції. К., 1999; Федорова Л. Київське воєнно-історичне товариство в пам’яткоохоронному і краєзнавчому русі Наддніпрянської України початку 20 ст. К., 2005. Л.Д. Федорова.
бувся 27—29 (14—16) берез. 1917 у приміщенні Пед. музею. З’їзд, на який прибули кооп. діячі з ін. губерній України, перетворився на першу багатолюдну маніфестацію укр. нац. сил. Почесним головою обрано М.Грушевського, який не раз виступав на з’їзді, головою — Х.Барановського, секретарем — П.Христюка. Всі постанови з’їзду мали виразний нац. характер. У резолюції про майбутній політ. устрій делегати записали: «...Тільки демократична федеративна республіка в Росії з національно-територіальною автономією України і з повагою до прав національних меншин забезпечить права українського народу». З’їзд висловився за підтримку Тимчасового уряду, організацію нар. влади на місцях, запропонував замінити поліцію нар. міліцією. Делегати зажадали негайного впровадження укр. мови у школі, суді, церкві, в усіх громад. і урядових інституціях, звернулися до Тимчасового уряду з проханням про звільнення полонених на фронтах Першої світової війни галичан. 29(16) берез. — в останній день роботи з’їзду — в Києві відбулося «Свято свободи» — масова маніфестація, в якій окремою колоною під синьо-жовтими прапорами взяли участь укр. організації. Літ.: Українізація кооперативів. З’їзд у Харкові. З’їзд у Києві. «Рідне слово». Х., 1917, 1 квіт.; 1917-й год на Киевщине. Хроника событий. Б/м, 1928; Дорошенко Д. Історія України. 1917—1923 рр., т. 1. Ужгород, 1932. А.П. Гриценко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КИЇВСЬКИЙ ВОЄННО-ІСТОРИЧНИЙ МУЗЕЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
