КИЇВСЬКЕ ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРСТВО — адм.-тер. і політ. одиниця Російської імперії (1832— 1914). Мало особливий статус, створений для поетапної політ. і екон. інтеграції та асиміляції нерос. нас. Правобережної України (українців, поляків, євреїв) у складі Рос. імперії. До К.г-г. входили Київська губернія, Подільська губернія і Волинська губернія. Офіц. причиною його заснування названо Листопадове повстання 1830 (див. Польське повстання 1830—1831). Очолював К.г-г. генерал-губернатор — довірений сановник верховної влади, якому імператор делегував частину своїх владних повноважень. Призначався і звільнявся з посади особисто імператором. Повноваження здійснював на основі особливих законоположень, «Инструкции генерал-губернаторам» від 29 трав. 1853 та особистих розпоряджень імператора. Крім царя, частково підпорядковувався Правительствуючому Сенатові, Комітету міністрів Російської імперії, МВС, військ. мін-ву та мін-ву юстиції, на поч. 20 ст. — РМ і Держ. думі (див. Державна дума Російської імперії). У своєму прямому підпорядкуванні генералгубернатор мав губернаторський корпус, установи поліції. За штатними розписами Канцелярія генерал-губернатора складалася з управління в складі чиновників
Палац Київського генералгубернатора 17—19 ст. Був розташований на розі вулиць Інститутської та Левашовської (нині — Шовковична). Зруйнований у червні 1920. Гравюра 1880-х рр.
для особливих доручень і канцелярії як виконавчої структури з функціональними відділеннями. Генерал-губернатор здійснював управління краєм одноосібно, зосереджуючи в своїх руках усю повноту влади на принципах централізму і єдиноначальності: зміцнював рос. державність шляхом поширення рос. адм. установ, мав право законодавчої ініціативи, зокрема в польс. питанні, визначав ступінь поширення в генерал-губернаторстві загальнорос. законодавства, контролював діяльність установ і посадових осіб, у т. ч. судових; призначав чиновників на перші посади в губернських присутственних місцях. Центр. уряд передав йому частину своїх зовнішньополіт. функцій, зокрема право надання рос. підданства, нагляд за діяльністю іноз. представництв та громадян у краї. Дбав про включення іноз. колоністів у загальноімперську систему. Водночас виконував обов’язки попечителя Ки-
їв. навчального округу 1848—52. Поєднував цивільне й військ. управління генерал-губернаторством — від 1862 — головнокоманд. військ Київського військового округу. Брав безпосередню участь як генерал-губернатор у придушенні польського повстання 1863—1864. Здійснював нагляд і контроль за проведенням ліберальних реформ 1860—70 (із урахуванням особливостей пд.зх. регіону імперії), а то й управління ним. У період наростання радикального та революц. руху й оголошення надзвичайного стану київ. генерал-губернаторові тимчасово підпорядковувалися Чернігівська губернія і Полтавська губернія. К.г.-г. ліквідоване спец. урядовим указом після окупації Галичини в ході Першої світової війни. Посаду київ., подільського і волин. генерал-губернатора завжди обіймали значні рос. сановники: В.Левашов (22 січ. 1832 — 9 черв. 1835), О.Гур’єв (9 черв. 1835 — 15 листоп. 1837), Д.Бібі-
ков (29 груд. 1837 — 30 серп. 1852), кн. І.Васильчиков (30 серп. 1852 — 12 листоп. 1862), М.Анненков (6 груд. 1862 — 19 січ. 1865), О.Безак (19 січ. 1865 — 16 січ. 1869), кн. О.Дондуков-Корсаков (16 січ. 1869 — 16 квіт. 1878), М.Чертков (16 квіт. 1878 — 13 січ. 1881), О.Дрентельн (7 берез. 1881 — 15 лип. 1888), О.Ігнатьєв (12 серп. 1889 — 7 груд. 1897), М.Драгомиров (1 січ. 1898 — 10 верес. 1903), М.Клейгельс (24 груд. 1903 — 19 жовт. 1905), В.Сухомлинов (19 жовт. 1905 — 2 груд. 1908), Ф.Трепов (18 груд. 1908 — 11 верес. 1914). Літ.: Шандра В. Київське генералгубернаторство (1832—1914). К., 1999; Лысенко Л.М. Губернаторы и генералгубернаторы Российской империи (ХVIII — начала ХХ века). М., 2001; Шандра В.С. Генерал-губернаторства в Україні: XIX — початок XX ст. К., 2005. В.С. Шандра.
247 КИЇВСЬКЕ
М. Анненков — київський, подільський і волинський генералгубернатор.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КИЇВСЬКЕ ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРСТВО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
