КЕНГІРСЬКЕ ПОВСТАННЯ В’ЯЗНІВ ГУЛАГУ 1954 — один з найбільших виступів в’язнів у СРСР у післясталінський період історії цієї країни. Повстання почалося в 3-му від-ні й було підтримане ін. від-нями концтабору особливого режиму Степлаг, що був створений на базі ліквідованого у верес. 1948 Джезказганського табору для військовополонених № 39 і який зайняв частину тер. Карлагу (від смт Карсакпай до м. Балхаш, нині обидва в Карагандинській обл., Казахстан). На поч. 1950-х рр. до структури Степлагу МВС СРСР входило 9 табірних від-нь, на серед. 1954 — 6: 1-ше — у смт Джезказган (Рудник, нині смт Жезказган), 2-ге — у с-щі Перевалка, 3-
Велика і мала кенаси. Чуфут-Кале. Фото початку 21 ст.
172 КЕНІГИ
Б. Кентржинський.
тє — в с-щі Кенгір, 4-те — у с-щі Джезди (нині смт Жезди), 5-те — в с-щі Теректи і 6-те — у селищі Східно-Коунрад (нині смт Шигиз-Конират). У Степлазі відбували покарання, гол. чином засуджені за військ. злочини в лавах Червоної армії (див. Радянська армія), а також за участь в націоналістичному русі в Західній Україні та в республіках Прибалтики. На момент повстання у Степлазі утримувалися 20 698 осіб, із них, зокрема: 9596 (46,3 українців; 4637 (22,4 латишів, естонців, литовців, 2661 (12,8 росіянин. В’язні працювали на буд-ві Кенгірського водосховища, гідровузла і ТЕЦ, на збагачувальній ф-ці та об’єктах соцкультпобуту с-ща Кенгір, на рудниках, шахтах і кар’єрах поблизу смт Джезказган (Рудник), у Джездах і Балхаші. Причиною повстання стали нестерпні умови життя і праці в’язнів, свавілля з боку адміністрації та відлуння про виступи і страйки у концтаборах у Воркуті (нині місто в Республіці Комі, РФ) і Норильську (нині місто в Таймирському (Долгано-Ненецькому) автономному окрузі Красноярського краю, РФ) влітку 1953. Безпосереднім приводом до повстання стало невмотивоване застосування автоматичної зброї охоронцем під час конвою ув’язнених з місця їхньої роботи до концтабору в с-щі Кенгір, унаслідок чого загинули або отримали поранення бл. 50 осіб. Обурені в’язні розгромили штрафний і слідчий ізолятори, зруйнували огорожі між табірними пунктами і витіснили адміністрацію за межі концтабору. Акції непокори — невихід на роботи та невиконання наказів адміністрації — тривали з 16 трав. до 26 черв. У них брали участь майже всі категорії ув’язнених. Повстанці створили власний орган самоуправління — Комісію з розслідування застосування зброї з боку охорони концтабору, яку очолив К.Кузнецов і яка мала 3 відділи — військовий, безпеки та пропагандистський. Проте безпосередньо повстанням керував Конспіративний центр (до його складу входило 5 осіб з числа вояків Української повстанської армії та прибалтійських націоналістів — І.Кондратас, В.Ус, О.Суничук, Вахаєв і
Г.Келлер). У своїх вимогах повстанці домагалися скасування каторжного режиму утримання в таборах, зняття обмежень на листування з родичами, зниження терміну ув’язнення тим, хто був засуджений на 25 років, встановлення оплати праці ув’язненим на рівні з вільнонайманими робітниками, запровадження 8-годинного робочого дня. За допомогою листівок, плакатів і радіоефіру (з рентгенівської апаратури був споруджений радіопередавач) учасники руху спротиву намагалися донести правду про причини повстання та про свої вимоги жителям навколишніх сіл. Керво концтабору, з яким велися переговори, вимагало припинити спротив і обіцяло певні поступки. Однак повстанці обстоювали необхідність зустрічі з вищим кер-вом СРСР. У ніч з 25 на 26 черв. військова охорона за підтримки танків вчинила розправу над повстанцями, було вбито сотні людей. Кенгірське повстання описане у багатьох документальних і художніх творах, зокрема в кн. А.Солженіцина «Архіпелаг ГУЛАГ». Літ.: Батоян В. Восстание в Кенгире. В кн.: …Иметь силу помнить: Рассказы тех, кто прошел ад репрессий. М., 1992; Кравери М. Кризис Гулага. Кенгирское восстание 1954 года в документах МВД. «Cahiers du Monde russe», 36(3), juillet—september 1995; Кульчик Й. Чайки Кенгіра. Львів, 2000; Алланиязов Т., Наймушина О. «… Неповиновение надо пресечь». К истории восстания 3-го отделения Степного лагеря МВД СССР (16 мая — 26 июня 1954 года): Документы. Факты. Суждения. Алматы, 2004; Ференчук Ю.Д. Кров Кенгіра. Чернівці, 2004; Бондарчук Л. З історії Кенгірського повстання. «Українознавство», 2005, № 2. О.Г. Бажан.
Вир-во с.-г. продукції тут поєднувалося з подальшою переробкою на власних підпр-вах, до яких входили два цукрових, один потужний цукрорафінадний з-ди, три винокурні, кілька парових млинів, цегельні, ремісничі майстерні із заг. вир-вом на суму понад 11 млн рублів. На поч. 20 ст. сини Леопольда Юлій, Карл, Олександр та Фрідріх заснували найпотужніший у Російській імперії торговий дім «Товариство Л.Є.Кеніг — нащадки» (з гол. представництвом у Санкт-Петербурзі) із заг. сумою капіталу в 21 млн руб. На заводських підприємствах коштами власників утримувалися школи, лікарні та житлові приміщення для робітників. Літ.: Список фабрик и заводов Российской империи в 1908. СПб., 1912; Сборник сведений о действующих в России торговых домах. СПб., 1912; Исторические записки, т. 63. М., 1958. Т.І. Лазанська.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КЕНГІРСЬКЕ ПОВСТАННЯ В’ЯЗНІВ ГУЛАГУ 1954» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
українців; 4637 (22,4 