КАРНОВИЧІ — два козац.-старшинських, згодом — дворянських роди, вірогідно, різного походження. Більш відомий з них той, що був заснований Антоном (р. н. невід. — п. бл. 1710), почепівським сотенним писарем (1678—88) і городовим отаманом (1690—95). За родинними переказами, представники роду виїхали до Гетьманщини з Угорщини. Нащадки родозасновника служили сотенними старшинами та значковими товаришами і військовими товаришами в Стародубському полку. Онук Антона — Степан Юхимович (1707— 88) — улюбленець вел. кн. Петра
Федоровича, майбутнього рос. імп. Петра III, — був полковником стародубським (1762—63) в чині бригадира, генерал-майором армії герцогства Шлезвіг-Гольштейн, 1761 отримав графський титул герцогства Шлезвіг-Гольштейн від вел. кн. Петра Федоровича. Однак його нащадки цим титулом не користувалися. До нащадків Степана Юхимовича належали: Юхим Степанович (1793—1855) — один з найкращих сільс. господарів свого часу, один із засн. Ярославського т-ва с. госп-ва та ярославських с.-г. виставок, автор багатьох статей з питань агрономії, прибічник застосування в с. госп-ві машинної праці; ініціатор розповсюдження на Ярославщині замість невигідного хліборобства ін. видів господарювання — льонарства, городництва, травосіяння, картоплярства. Євген Петрович (1823— 85) — публіцист, письменник, ред. часописів «Мировой посредник» (1861—62), «Биржевые ведомости» (1875—76), «Отголоски» (1881—82), постійний співробітник газ. «Голос» (1865— 71), автор істор., юрид., критичних і белетристичних праць та істор. романів, з яких найбільш відомі — «Еврейский вопрос в России» (Санкт-Петербург, 1863), «Замечательные богатства частных лиц в России», «Мальтийские рыцари в России» (обидві — С.-Петербург, 1874), «Родовые прозвания и титулы в России» (С.-Петербург, 1886) та ін.; Валеріан Гаврилович (1823—91) — камергер імператорського двору (1867), дійсний статський радник (1869); Денис Гаврилович (1827 — р. с. невід.) — дійсний статський радник, херсон. віце-губернатор (1864—74); Борис Гаврилович (1837—89) — камергер імператорського двору (1876), дійсний статський радник (1881), воронезький віце-губернатор (1875—89). До ін. гілки цього самого (заснованого Антоном) роду, що походила від абшитованого (відставного) значкового товариша (1746—53) Григорія Юхимовича (бл. 1710 — бл. 1765), належали: Степан Григорович старший (1746 — бл. 1787) — живописець та гравер; Лев Андрійович (1783— 1850) — генерал-майор (1835), учасник багатьох військ. кампаній та кавалер багатьох орденів, комендант Ізмаїльської фор-
117 КАРНОВИЧІ
Герб чернечого ордену кармелітів.
Герб роду Карновичів, нащадків А. Карновича.
Є.П. Карнович.
118 КАРПАТИ
їнські Карпати (див. Карпати Українські). Пд. К., або Трансильванські Альпи, простягаються до Залізних Воріт на р. Дунай. У систему К. входять також зх. румун. гори та Трансильванське плато. Р.Ю. Подкур.
Українські Карпати.
теці (1836); Ольга Валеріанівна (1866—1929) — графиня Гогенфельзен, княгиня Палей, яка перебувала в морганатичному шлюбі з вел. кн. Павлом Олександровичем Романовим (1860—1919). Ін. рід К. походить від військ. товариша Терентія (кін. 17 ст.). З його нащадків найбільш яскравою постаттю був Ксенофонт Іванович (бл. 1776 — п. до 1821) — петерб. (1807—08) та моск. (1808— 11) губернський прокурор. Роди внесено до 2-ї частини Родовідних книг Київ. та Полтав. губерній та 6-ї частини Родовідних книг Курської, Тульської, Черніг. та Ярославської губерній. Літ.: Лазаревский А.М. Описание старой Малороссии, т. 2. К., 1893; Лобанов-Ростовский А.Б. Русская родословная книга, т. 1. СПб., 1895; Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник, т. 2. К., 1910. В.В. Томазов.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КАРНОВИЧІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
