КАПУСТА Лаврін (р. н. невід. — п. після трав. 1657) — держ. і військ. діяч, дипломат. Походив, очевидно, з козац. роду. Був реєстровим козаком і разом з реєстровцями в квіт. 1648 приєднався до Б.Хмельницького. Очевидно, брав участь у Жовтоводській битві 1648 і Корсунській битві 1648, потім у складі військ наказного гетьмана М.Кривоноса вів бої на зх. від м. Біла Церква. Як полковник брав участь у битві під Старокостянтиновом (верес. 1648). Під час визволення Галичини 1648 керував загонами, які вели бої на перемишльському напрямі. Дані про перебування К. на посаді гадяцького полковника 1648—49 не знаходять підтвердження. В лют. 1649 призначений Б.Хмельницьким чигиринським городовим отаманом (на цій посаді перебував 1649—53, 1655— 57), був також суботівським городовим отаманом. Відомо про дім К., який стояв у Городку на Чернігівщині (1651). Виконував важливі адм., розвідувальні, суд., дипломатичні та поліцейські доручення, зокрема, саме він арештував за наказом гетьмана полк. І.Федоровича, котрий здав м. Сучава (нині місто в Румунії) молдов. господареві Г.Стефану (див. Сучавська оборона 1653). 1653 брав участь у прийомі моск. дипломатів І.Фоміна, а пізніше — Р.Стрешньова, у верес. 1653 був на чолі укр. посольства до Москви, ймовірно, саме він очолив і друге посольство, яке вело пере-
говори під час роботи Земського собору (див. Земського собору рішення 1653). Наприкінці 1653 — поч. 1654 брав участь у прийомі посольства Рос. д-ви на чолі з В.Бутурліним, у січ. 1654 був серед учасників Переяславської ради 1654. Приймав австрійс. посольство на чолі з П.Парчевичем (див. Парчевича Петра дипломатична місія 1657), після чого був направлений Б.Хмельницьким до м. Стамбул для переговорів з султаном Мегмедом IV. У серед. трав. 1657, перебуваючи в Стамбулі, захворів. Подальша доля невідома. Літ.: Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця ХIV до середини ХVII ст. (Волинь і Центральна Україна). К., 1993; Грушевський М. Історія України-Руси, т. 9, ч. 1—2. К., 1996— 97; Кривошея В.В. Українська козацька старшина, ч. 1: Урядники гетьманської адміністрації. К., 1997; Мицик Ю.А. Буремний 1648 рік (добірка неопублікованих джерел). В кн.: Національно-визвольна війна українського народу середини ХVII століття: політика, ідеологія, військове мистецтво. К., 1998; Його ж. Національновизвольна війна українського народу 1648—1658 рр. на Сіверщині очима полонених повстанців. «Сіверянський літопис», 2000, № 3. Ю.А. Мицик.
серед. 15 ст.) мав двох синів: Федора (згаданий під 1475) та Тимофія (п. 1515) — останній був черкас. і канів. намісником (1507— 11). Гілка Федора Івановича обірвалася зі смертю його сина Петра 1539, який був слугою (клієнтом) кн. Володимира Глинського-Путивльського. Тимофій Іванович мав сина Андрія (р. н. невід. — п. 1571) — овруцького державця (1546—51, 1553—71) і брацлав. каштеляна (1566—71) та доньку Катерину (Овдотю?). Андрій брав участь у роботі Люблінського сейму 1569, мав двох синів — Пилипа та Івана — і двох доньок — Марину та Олександру. На поч. 17 ст. рід К. згасає. Значна ч. його маєтків у вигляді посагу Олександри Андріївни перейшла до рук кн. О.Вишневецького (див. Вишневецькі). Літ.: Wolff J. Kniaziowie litewskoruscy od koЅca XIV wieku. Warszawa, 1895; Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). К., 1993; Грушевський М. Історія УкраїниРуси, т. 5—6. К., 1994—95; Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII століття. К., 1997. В.С. Степанков.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КАПУСТА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
