КАЛЬМІУСЬКА ПАЛАНКА (рідше — Єланчицька, Бердовська паланка) — адм. одиниця на пд. сх. Вольностей Війська Запорозького низового. Виникла в 17 ст., назву отримала від назви річки — Кальміус, у басейні якої розташовувалися її гол. поселення. Козац. села, слободи, хутори, зимівники, «уходи» цієї паланки були також у бас. річок Міус, Сухий Яланчик, Берда (усі басейну Азовського м.) та ін., в урочищах Зайцева Балка, Підгоринь, Клеповата Балка, Добова та ін. У гирлі р. Кальміус на місці сучасного м. Маріуполь був центр паланки — фортеця Домаха, — тут знаходилися адміністрація, суд, торг. крамниці та ремісничі майстерні, дерев’яна церква (оновлена 1754) на честь св. Миколая Мір Лікійського чудотворця. 1767 церква була перевезена в с. Кам’янка напроти Нового Кодака (нині на тер. м. Дніпропетровськ), а на її місці поставлено кам’яний храм. У гирлі р. Міус була каплиця (відомості датовані 1769). Існувала паланочна символіка, що відображалася на паланочних печатках. На чолі паланки стояла старшина, яку комплектували під час виборів у Запорозькій Січі. Від серед. 18 ст. вона призначалася почергово по куренях з-поміж заслужених козаків; до її складу входили полковник, суддя, писар, осавул, шафар, можливо, хорунжий та деякі ін. посадовці. Відомі імена старшин К.п., це, зокрема, полковники: А.Чорний (1746), М.Ус (1747), Г.Якимович (1748), Чуб (1753), А.Порохня (1754), П.Ногай (1756), Л.Череда (1763), І.Засуха (1767), І.Велегура (1772); писарі: О.Петруша (1745), Д.Малиновський (1754), Й.Сербинів (1756), Г.Швидкий (1761—62), міуський отаман С.Красій. К.п., як й ін. паланки, мала госп. та військ. призначення. Вона була одним із центрів освоєння та заселення Пн. Приазов’я, особливо активно розвивалися тут мисливський та риболовецький промисли (на річках та на Азовському м.), тор-
гівля сіллю та скотарство, а в останній період існування Січі — також хліборобство, городництво й ремесло. При паланці стояли гарнізони січовиків із різних куренів, які охороняли кордони від ординських нападів, хоча досить частими були й конфлікти з Військом Донським (див. Всевелике Військо Донське). Указом імп. Єлизавети Петрівни від 30 квіт. 1746 межі тер. К.п. й Вольностей Війська Запороз. низового були змінені: землі від р. Кальміус до р. Дон, а також мор. коси (Білосарайська, Безіменна, Крива, Єланчицька, Біглицька), де знаходилися цінні рибальські промисли і через які виникали конфлікти між Військом Запороз. та Військом Донським, були виведені з підпорядкування Запороз. Січі. Після ліквідації 1775 Січі землі К.п. увійшли до складу Олександрівського та Павлівського повітів (1778) Азовської губернії, а з ліквідацією її 1783 до новоутвореного Катеринославського намісництва. Літ.: Скальковський А.О. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького. Дніпропетровськ, 1994; Яворницький Д.І. Історія запорізького козацтва. Львів, 1994; Мицик Ю.А. З джерел до історії Нової Січі. В кн.: Південна Україна ХVIII—ХIХ століття, т. 18. Запоріжжя, 1996; Лиман І. Церковний устрій Запорозьких Вольностей (1734—1775). Запоріжжя, 1998; Архів Коша Нової Запорозької Січі: 1734—1775. Корпус документів, т. 1— 4. К., 1998—2006; Слабченко М. Паланкова організація Запорозьких Вольностей. В кн.: Козирєв В.К. Матеріали до історії адміністративного устрою Південної України (друга половина ХVIII — перша половина ХIХ століття). Запоріжжя, 1999. Ю.А. Мицик.
пн. бл. тер. Острогозького полку поблизу фортець Старобільськ, Сватове, Валуйки, Новий Оскіл, Старий Оскіл (нині усі Бєлгородської обл. РФ) і неподалік від м. Лівни (нині місто Орловської обл., РФ) знову сходився з основним Муравським шляхом. Назву отримав від р. Кальміус, що впадає в Азовське море. Літ.: Книга Большому чертежу. М.—Л., 1950; Багалій Д.І. Історія Слобідської України. Х., 1993; Яворницький Д.І. Вольності запорозьких козаків. Дніпропетровськ, 2002. В.В. Пришляк.
rum, t. 4. Krak\w, 1878; Pisma do wieku i spraw Jana Sobieskiego, t. 1. Krak\w, 1880; Korzon T. Dola i niedola Jana Sobieskiego (1629—1674), t. 3. Krak\w, 1898; Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльності. Нью-Йорк, 1985. В.М. Горобець.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КАЛЬМІУСЬКА ПАЛАНКА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
