КАЗЕННІ ЗАВОДИ — назва пром. підприємств Російської імперії, що перебували в безпосередньому управлінні держ. відомств (військ., мор., гірничого, вугільного та ін.). Перші такі з-ди (військ. та гірничометалургійні підпр-ва з приписаними до них державними селянами) з’явилися в Росії ще в 17 ст., однак лише за правління Петра І відповідна практика держ. господарювання набула поширення. Згодом уряд почав роздавати К.з. царським вельможам та ін. приватним особам (у 1730—50-х рр. цей процес набув масового характеру), але вже наприкінці 18 ст. викупив більшість колиш. К.з. (як правило, розорених) у їхніх власників і знову підпорядковував їх своїм відомствам. Окрім того, було збудовано низку нових крупних підпр-в, що мали забезпечувати дедалі зростаючі потреби рос. армії.
Реформа 1861 (див. Селянська реформа 1861) прискорила капіталіст. розвиток імперії й поклала край практиці використання «приписних» робітників на К.з., а разом з тим внесла й зміни до держ. управління економікою в цілому. Уряд почав практикувати розміщення замовлень для своїх потреб на приватних підприємствах. У 1870-х рр. після обговорення питання про ліквідацію К.з. (оскільки вони не ефективно виконували покладені на них завдання, особливо це проявилося в роки Кримської війни 1853— 1856 та одразу після неї, коли стала нагальною проблема переозброєння армії, зокрема парусний флот необхідно було замінити на пароплавний) було вирішено частину підпр-в залишити у віданні держави, а решту передати в приватні руки. На поч. 20 ст. державі належали: Тульський, Іжевський та Сестрорєцький збройові заводи, Охтенський пороховий, Петерб. набойний, Луганський набойний, Київ. арсенал, Обухівський та Іжорський з-ди мор. відомства; Пермський та Златоустовський з-ди гірничого відомства та ін. На Лівобережній Україні К.з. з’явились на поч. 18 ст. За вказівкою рос. уряду тут були створені, зокрема, казенні вівчарні, що мали виробляти вовну для потреб війська, а також суконні та парусно-полотняні мануфактури. У Києві почав діяти казенний шовковий з-д: для нього 1725 магістрат відвів двір на Подолі, а для налагодження тут виробництва з Санкт-Петербурга прибув майстер-француз Ян Фігерей. Щоб забезпечити з-д сировиною, були закладені шовковичні сади в самому Києві та у
21 КАЗЕННІ
Київ. Завод «Арсенал». Складальний цех. Фото 1910-х років.
22 КАЗИМИР
Велика печатка короля Казимира III Великого.
двох селах — Жуківцях і Черняхівцях. Були налагоджені й ін. дрібні казенні вир-ва, і практично всі вони досить швидко виявилися збитковими. Незважаючи на це, рос. уряд, маючи на меті посилити залежність України від Росії, продовжував будувати тут держ. підпр-ва, заохочуючи водночас іноземців відкривати поряд із приписаними до К.з. селами власні приватні вир-ва (див. Іноземний капітал в Україні). 1795 на пд. України — в Луганську — почали будувати перший крупний казенний ливарний з-д. Це було пов’язано з необхідністю захисту нових держ. кордонів імперії, що поширилась до Чорного та Азовського морів: слід було налагодити швидке й безперебійне постачання гармат та снарядів у прикордонні фортеці, мор. флотові та сухопутним військам. В період Кримської кампанії 1854—1855 Луганський ливарний з-д, працюючи цілодобово, щоденно здавав до 600 пудів снарядів, однак цього було замало: Чорномор. артилер. експедиція вимагала збільшити вирво до 2 тис. пудів на добу. По завершенні війни Луган. ливарний К.з. ліквідували. З тією ж метою, що і зведення Луган. ливарного з-ду — забезпечення потреб армії, — 1794 з Білорусі до Катеринослава (нині м. Дніпропетровськ) була переведена суконна ф-ка і до неї приписані селяни, котрі мешкали в 15 верстах від міста — в Сурській слободі (нині с. Сурсько-Литовське Дніпроп. р-ну Дніпроп. обл.). Ф-ка працювала на місц. сировині й була одним з найбільших підпр-в у Рос. імперії. Незважаючи на різного роду дисциплінарні заходи з боку кер-ва ф-ки, продуктивність праці на ній була вкрай низькою, через що виробничі потужності використовувалися не повною мірою, окрім того, час від часу робітники (по суті, селяни) зумисно псували на ній устаткування. Тому 2 листоп. 1835 уряд закрив ф-ку, а сукно для армії почав закуповувати у приватних майстернях, де працювали вільнонаймані робітники. Наприкінці 19 ст. в Україні у безпосередньому управлінні держ.
відомств перебували переважно лише військові заводи. Літ.: Пажитнов К.А. На казенной Екатеринославской суконной и шелково-чулочной фабрике. В кн.: Труд в России: Исторический сборник, кн. 2. Л., 1924; Тищенко М. Шовківництво в Києві та на Київщині у XVIII та першій половині XIX ст. «Історико-географічний збірник УАН», т. 2. К., 1928; Крупницький Б. Гетьман Данило Апостол і його доба. Авґсбурґ, 1948; Гиндин И.Ф. Государственный капитализм в России домонополистического периода. «Вопросы истории», № 9, 1964; Голобуцький В.О. Економічна історія Української РСР. К., 1970; Дружинина Е.И. Южная Украина в 1800— 1825 гг. М., 1970; Її ж. Судьбы крупнейшего государственного предприятия Новороссии. В кн.: Общество и государство феодальной России. М., 1975; Її ж. Южная Украина в период кризиса феодализма. 1825—1860. М., 1981; Полонська-Василенко Н. Історія України від середини XVII століття до 1923 року, т. 2. К., 1995. П.В. Голобуцький.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КАЗЕННІ ЗАВОДИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
