ІРПІНЬ — місто обласного підпорядкування Київської області. Розташов. на р. Ірпінь (прит. Дніпра). Залізнична ст. Нас. 39,9 тис. осіб (2004). Недалеко від І. виявлені поселення лебедівської культури часів бронзового віку 11—9 ст. до н. е., підгірцевської к-ри 6—3 ст. до н. е., давньорус. к-ри. В Приірпінні проходив кордон між двома східнослов’ян. союзами племен — полянами і древлянами. Під час монголо-татарської навали ці місця були спустошені. Їхнє заселення почалося в 16 ст. Місц. нас. брало участь у національній революції 1648—1676, в нар. повстанні під проводом С.Палія. У зв’язку з буд-вом 1898 залізниці Київ—Ковель біля залізничного мосту через Ірпінь виникло поселення — Ірпінський роз’їзд, яке після злиття з Северинівкою отримало назву Ірпінські дачі. 1902 був відкритий роз’їзд Ірпінь, який поклав початок сучасному місту. В лют. 1918 в І. відбувалися бої, коли Українська Центральна Рада поверталася до Ки-
єва, Українських січових стрільців з більшовицькими загонами. 1923 І. увійшов до складу Гостомельського р-ну Київської губернії, а від 1928 — до складу Київської округи. Від 1932 — у складі Київ. обл. Від 1956 — місто районного підпорядкування, від 1962 — обласного підпорядкування. У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941— 1945 окупований гітлерівцями від 24 серп. 1941 по 6 листоп. 1943. Під час окупації в р-ні І. діяв партизан. загін «Перемога або смерть». Звільнений військами 74-ї стрілец. д-зії 38-ї армії Першого Українського фронту. І. і його околиці — курортна зона, де розташов. санаторії і будинки відпочинку. Тут бували М.В.Лисенко, Леся Українка, Панас Мирний, І.Карпенко-Карий, О.Купрін, М.Садовський, П.Саксаганський, Остап Вишня, О.Довженко, А.Малишко, М.Стельмах, П.Тичина, В.Сосюра, Ю.Яновський, а також О.Твардовський, Б.Пастернак, М.Шагінян та багато ін. видатних особистостей. В місті жили й працювали поет і перекладач Г.Кочур, худож. Ф.Кричевський, живописець-пейзажист М.Донцов, композитор Л.Ревуцький, письменник Л.Первомайський (збереглися будинки). В І. встановлено пам’ятник Герою Рад. Союзу, ліквідатору аварії на ЧАЕС, пожежнику В.Правику. Літ.: ІМіС УРСР. Київська область. К., 1971; Шендрик Н.І. Довідник з археології України: Київська область. К., 1977; Ткалич А.И. Ирпень: Путеводитель. К., 1986. Г.Г. Денисенко.
гіону українських січових стрільців. 1917 видав у Львові першу книгу нарисів і новел «Сміх Нірвани». В лют. 1920 перейшов з Української Галицької армії до Червоної армії (див. Радянська армія), де служив у складі 1-ї галицької бригади червоних УСС (див. Червона Українська Галицька армія). 1922—23 вчився в ун-ті (Прага). З осені 1923 — у Вінніпезі (Канада) редагував прокомуністичні журнали «Робітниця» і «Світ молоді», активно друкувався, надсилав дописи до УСРР. Секретар філії «Гарту», засн. і режисер робітничо-театр. студії. 1929 повернувся до України. В Харкові очолив літ. об’єднання «Західна Україна», редагував його однойменний орган і ж. «Сільський театр». Працював над історією канад. робітн. руху. Заарештований 1933 як «агент німецького фашизму» за контрреволюц. діяльність у «Західній Україні». Страчений на Соловках. Твори І. було заборонено видавати, а вже видрукувані вилучено з бібліотек. Реабілітований 1956. Автор бл. 25 книжок прози, 13 п’єс (у т. ч. 2 — для дітей), спогадів («Трагедія 1 травня», 1923; «В бур’янах», 1925), віршів, літературознавчих статей та перекладів з нім., польс., рос. та чеської мов. Окремі твори І. перекладено болг., словац., чеською та ін. мовами. Тв.: Вибрані твори, т. 1—2. К., 1958; 1987; Избранное. М., 1958; Твори, т. 1—2. К., 1987; Червоне озеро (Фрагменти з роману). «Радянське літературознавство», 1965, № 10; Плацдарм: П’єса. К., 1966; «Дні мої проходять у горінні…»: З неопублікованих листів Мирослава Ірчана. «Дніпро», 1987, № 10; Хто такі УСС? ІваноФранківськ, 1997. Літ.: Лейтес А., Яшек М., Ірчан М. В кн.: Лейтес А., Яшек М. Десять років української літератури (1917— 1927), т. 1. Х., 1928; Кравчук П. Літературна і громадська діяльність М.Ірчана в Канаді. «Вітчизна», 1957, № 6; Маркевич О.В., П’ятигорова Г.І. Мирослав Ірчан і революційний рух у Галичині. «Радянське літературознавство», 1958, № 5; Тарновський М. Мирослав Ірчан, яким я його знав. «Жовтень», 1960, № 5; Мирослав Ірчан: Бібліографічний покажчик. К., 1961; Кобзей Т. Про одну повчальну трагічну історію. «Слово» (НьюЙорк), 1964, зб. 2; Лобай Д. Мирослав Ірчан у Канаді. Там же; Кравчук П.І. Історичні праці Мирослава Ірчана. «УІЖ», 1967, № 7
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ІРПІНЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
