ІБРАЇМОВ Вели (1888—09.05. 1928) — держ. і громад. діяч. Н. в м. Бахчисарай у сел. родині. В школі навч. до 12 років, потім працював (спочатку чорноробом, а згодом друкарським робітником). Громад. діяльність розпочав під впливом лідерів кримськотатарського визвол. руху А.Медієва та І.Гаспринського, співпрацював у газетах «Ветан хадімі» і «Терджиман». Не раз затримувався поліцією. Був чл. курул-
таю, займав ліві позиції, підтримував зв’язки з більшовиками. Від 1918 — чл. РКП(б)—ВКП(б). Двічі бував у Туреччині (1918, 1921). Під час громадян. війни 1918—20 був нач. розвідки Кавказ. фронту, головою надзвичайної «трійки» по боротьбі з бандитизмом, де брав участь у придушенні антибільшовицьких виступів чеченців та інгушів. 1921— 23 — особливоуповноважений по Чечено-Інгушетії й водночас нарком Робітн.-сел. інспекції Крим. Автономної СРР; 1923— 28 — голова Крим. ЦВК. Займався просвітницькою діяльністю. Заарештований 15 січ. 1928 за причетність до т. зв. буржуазно-націоналістичної та контрреволюц. кримськотатар. партії Міллі-фірка. Після показового суд. процесу 28 квіт. 1928 «за сукупністю кримінальних і політичних злочинів» засуджений до розстрілу. Страчений. Реабілітований 20 черв. 1990. Тв.: На пути самоопределения национальностей. В кн.: Забвению не подлежит: Из истории крымскотатарской государственности и Крыма. Казань, 1992. Літ.: Дело Вели Ибраимова и других: Обвинительное заключение, речи государственных и общественных обвинителей, приговор. Симферополь, 1928; Щепин С. Кто убил председателя? «Новороссийский рабочий», 1989, 20 сентября; Ланда Р.Г. Ислам в СССР. В кн.: Ланда Р.Г. Ислам в истории России. М., 1995; Брошеван В. Дело Вели Ибраимова. «Голос Крыма», 1998, 12 июня; Деятели крымскотатарской культуры (1921—1944 гг.): Биобиблиографический словарь. Симферополь, 1999; Державний архів АР Крим, ф. 1, оп. 1, спр. 770. Т.Б. Бикова.
Золотоверхий монастир), Успенського собору Києво-Печерської лаври, церкви Успіння Пресвятої Богородиці Пирогощі (див. Пирогоща). Одним із перших звернув особливу увагу на необхідність археол. дослідження одного з «темних» періодів історії України — післямонгол. часів (2-га пол. 13—17 ст.). Автор понад 200 друкованих праць, у т. ч. 3-х індивідуальних монографій та низки фундаментальних колективних видань з історії й археології України. Опікується створенням заповідних та охоронних зон Києва й ін. істор. центрів України. Вчений секретар Нац. к-ту України Всесвітньої спілки візантиністів, чл. Міжнар. унії археологів-славістів. Лауреат Держ. премії УРСР в галузі н. і т. (1983, за «Цикл праць з археології та історії стародавнього Києва») та Нац. премії України в галузі н. і т. (2002, за «Цикл праць “Давня історія України” та “Етнічна історія давньої України”»). Тв.: Новое в археологии Киева. К., 1981 [у співавт.]; Киев в XIII— XV веках. К., 1982; Оповіді про стародавній Київ. К., 1982; Історія Києва, т. 1. К., 1986 [у співавт.]; Археологія УРСР, т. 3. К., 1987 [у співавт.]; Історичний розвиток Києва XIII — середини XVI ст. К., 1996; Давня історія України, т. 3. К., 2000 [у співавт.]. В.А. Колесникова.
Лауреат Держ. премії УРСР ім. Т.Шевченка (1980). П. у м. Київ. Літ.: Коваленко Л. Талант пародиста. «Вітчизна», 1974, № 7; Шанін Ю. Рицар сердитого жанру. «Вітчизна», 1984, № 2; Новиченко Л. Шевченкознавство, якому немає кінця… В кн.: Івакін Ю. Нотатки шевченкознавця. К., 1986; Іваненко В. Незглибимість пошуку і мислі. «Дніпро», 1987, № 3. П.М. Бондарчук.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ІБРАЇМОВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
