ЗНАЧКОВІ ТОВАРИШІ — полкова старшина в Гетьманщині в кін. 17—18 ст., яка об’єднувалася під малим полковим прапоромзначком (звідси й назва) і не займала будь-яких постійних урядів (посад). З.т. належали до знатного (значного) військового товариства. За військ. субординацією, як чин, були першими після сотників та військових товаришів і підпорядковувалися безпосередньо полковникові (див. Полковник козацький). Гол. обов’язком З.т. була військ. служба. Їх зобов’язували виступати у військ. походи, призначали конвоїрами під час переміщення рос. армійських полків, комісарами, направляли в різні внутр. та порубіжні «командированія», комісії, на форпости, включали в полкові лічильні комісії, залучали до виконання поточних справ Генеральної військової канцелярії та полкових канцелярій. Гол. підставою для здобуття чину значкового товариша було володіння козац. ґрунтами, що створювало екон. базу для відбування З.т. військ. служби за власний кошт. Практикувалася передача в спадок цього чину. З.т. належали до полкової еліти, користувалися відповідними привілеями та пільгами, а також мали перспективу службового підвищення до чину військ. товаришів або посади сотника чи полкового урядовця. Тому одержати чин З.т. прагнуло чимало полчан. У 1-й пол. 18 ст. найповажніші особи із числа З.т. могли отримати гетьман. протекцію, яка виявлялася в наданні їм додаткових пільг: звільнення від сплати податків, постоїв рос. військ тощо. Гетьман. покровительство над З.т. набуло поширення за часів Д.Апостола. Через деякий час З.т., якими опікував-
ся гетьман, могли одержати чин бунчукового товариша. На поч. 18 ст. кількість З.т. чітко не визначалася, а залежала від полкових потреб, бажання полковників і спритності козацької старшини. Указом імп. Анни Іванівни від 8 серп. 1734 у 10 полках число З.т. не повинно було перевищувати 420 осіб, а саме: у Ніжин., Стародубському, Черніг., Лубенському, Полтав. і Переяслав. могло бути по 50 З.т., а в Київ., Миргород., Прилуцькому і Гадяцькому — по 30. Право надання чину З.т., що тривалий час зберігалося за полковниками, перейшло до Ген. військ. канцелярії та Малоросійської колегії. Відтоді «произвожденіе» З.т. на службу відбувалося за атестатами від полковників і полкових канцелярій згідно з визначеною кількістю вакансій. Реєстри (див. Компути) З.т. зберігалися в полкових канцеляріях, що давало можливість полковим урядовцям надавати цей чин більшій кількості козаків, ніж офіційно дозволялося. Про це свідчить ордер гетьмана К.Розумовського, яким заборонялося полковим канцеляріям набирати З.т. «сверхъ комплекта» (1763). Із 70-х рр. 18 ст. звання З.т. надавали полковим і сотенним урядовцям та служителям при виході у відставку як нагороду за військ. службу. Указом імп. Катерини II від 24 груд. 1784 припинялося надання укр. козац. чинів і звань, а існуючі на той час козац. старшинські посади та ранги перейменувалися в рос. табельні чини (див. Табель про ранги 1722). З.т., які залишалися на службі, стали називати унтер-офіцерами. Літ.: Україна в ЦентральноСхідній Європі. Студії з історії XI— XVIII століть. К., 2000; «Істину встановлює суд історії». Збірник на пошану Федора Павловича Шевченка, т. 2. К., 2004. В.В. Панашенко.
Мельхіседек (Значко-Яворський). Гравюра з портрета, який знаходиться в Лубенському Мгарському Спасо-Преображенському монастирі.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЗНАЧКОВІ ТОВАРИШІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
