ЗЕЛЕНИЙ КЛИН, Зелена Україна — назва земель Далекого Сходу (крайня сх. ч. РФ), де з різних причин оселялися прибулі на Далекий Схід переселенці з укр. губерній. Саме ця назва цих земель набула поширення у 1920— 40-х рр. у наук.-публіцистичній та худож. літ. української діаспори й України. Інколи З.К. називають усю тер. Далекого Сходу. За даними «Енциклопедії українознавства», тер. З.К. обмежується Приамур’ям і Примор’ям, які разом охоплюють бл. 1 млн км2. І.Шимонович у своїй розвідці «Зелений Клин — Нова Україна» (Львів, 1924) визначав кордони З.К. так: «… на півдні ріки Амур і Уссурі та Японське море; на півночі: Становий хребет (гори), або адміністративна границя між Амурською і Якутською областю, а далі на схід адміністративна границя між Удською та Охотською округами Приморської області аж до Охотського моря; на сході: Японське море, Татарська протока та Охотське море; на заході: адміністративна границя між Амурською та Забайкальською областями… Простір Зеленого клину такий: уся Амурська область має 449 500 кв. км та Українсько-приморський край (чотири округи) — 559 500 кв. км, а разом 1 009 000 кв. км». Попри розходження дослідників щодо геогр. змісту цієї наз-
Зелений Клин. Українська хата. Село Дубовське Спаського району Приморського краю, РФ. Фото кінця 20 ст.
ви більшість з них єдині в тому, що спочатку назва «Зелений Клин» вживалася переселенцями з України для означення лише ч. Південноуссурійської округи Примор. обл. Російської імперії і потім уже поширилася й на сусідні землі. Беручи до уваги, що межі кордонів розселення переважної більшості переселенців з укр. губерній, які прибули свого часу на Далекий Схід, збігаються з даними, наведеними І.Шимоновичем, то, очевидно, саме їх можна вважати найближчими до істини у вирішенні питання про геогр. зміст терміна «Зелений Клин». Таким чином, тер. З.К. становили: нинішні Примор. край, більша ч. Хабаровського краю (без пн. ч.), а також Амурська обл. (див. також Далекосхідні поселення українців). Літ.: Буссе Ф. Переселение крестьян морем в Южно-Уссурийский край в 1883—1893 гг. СПб., 1896; Шимонович І. Зелений Клин — Нова Україна. Львів, 1924; Зелений Клин (Географічне положення). «Далекий Схід» (Харбін), 1939, № 6; Світ І. Український Далекий Схід. З передмовою та доповненням Василя Кийовича. Одеса—Хабаровськ, 1944; Його ж. Зелена Україна: короткий історичний нарис українського політичного і громадського життя. Нью-Йорк—Шангай, 1949; Кабузан В. Переселення українців у Далекосхідний край в 1850— 1916 рр. «УІЖ», 1971, № 2; Заставний Ф. Східна українська діаспора. Львів, 1992; Сергійчук В.І. Українці в імперії. К., 1992; Попок А.А. Українські поселення на Далекому Сході: історико-соціологічний нарис. К., 2001; Його ж. Українці на Далекому Сході: організації, події, персоналії. К., 2004. А.А. Попок.
(1925), акад. Болг. АН (1946). Н. в с. Люк (нині село в Удмуртській Республіці, РФ). Закінчив Юр’євський (нині Тартуський) ун-т (1904). 1916—25 — проф. Харків., а від 1925 — Ленінгр. ун-тів і працівник Ін-ту етнографії АН СРСР. Автор понад 300 публікацій. Перші праці З. (1906—13) присвятив проблемам матеріальної к-ри рос. народу («Русская соха, ее история и виды»). Згодом опублікував надзвичайно важливі історіографічні доробки «Библиографический указатель русской этнографической литературы о внешнем быте народов России» (1913) та «Описание рукописей ученого архива Русского географического общества» (вип. 1—3, 1914—16), в яких багато відомостей стосуються України. Досліджував також казки, міфологію, нар. аграрний календар. Діяльність З. тісно пов’язана з Україною. Він брав активну участь у роботі Історико-філологічного товариства при Харківському університеті і Музею Слобідської України ім. Г.Сковороди (нині Харківський історичний музей). У харків. період своєї творчості розпочав написання фундаментальної монографії «Русская (восточнославянская) этнография», яка вийшла друком нім. мовою 1927 у Берліні—
323 ЗЕЛЕНІН
Д.К. Зеленін.
Зелений Клин. Свято-Покровська церква в м. Уссурійськ Приморського краю, РФ. Фото кінця 20 ст.
ЗЕЛЕНІН Дмитро Костянтинович (02.11(21.10).1878—31.08.1954) — рос. етнограф, фольклорист і діалектолог. Чл.-кор. АН СРСР
324 ЗЕЛЕНСЬКИЙ
В.Ф. Зеленський.
Лейпцизі і була перевидана 1991 рос. мовою в Москві. Більшість представлених у ній матеріалів про Україну базувалася на працях Ф.Вовка та ін. укр. дослідників. Низку розвідок З. було опубліковано в укр. часописах: «Вірування в вихор і чорна хвороба» («Етнографічний вісник», 1927, кн. 3), «Мітологема сонця в українських народних віруваннях» (там само, кн. 4) та ін. Праці З. не позбавлені певної тенденційності. В них, зокрема, відстоюється шовіністична концепція існування єдиної східнослов’ян. спільноти з росіян, українців і білорусів, а укр. мова характеризується як діалект російської. Бібліографічні та джерелознавчі праці З., а також розроблювані ним методи дослідження — комплексний, картографічний, порівняльно-істор. — не втратили своєї значущості. П. у м. Ленінград (нині м. Санкт-Петербург). Літ.: Бежкович А.С. Дмитрий Константинович Зеленин (1878— 1954). «Известия Всесоюзного географического общества», 1955, т. 87, вип. 4; Чистов К.В. Восточнославянская этнография Д.К. Зеленина. В кн.: Зеленин Д.К. Восточнославянская этнография. М., 1991. В.І. Наулко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЗЕЛЕНИЙ КЛИН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
