мікробіолог, епідеміолог. Проф. (1898), д-р медицини (1908), акад. ВУАН (1922), акад. АН СРСР (1929), президент ВУАН (1928— 29). Н. в с. Чоботарка (нині с. Заболотне Крижопільського р-ну Він. обл.) в сел. родині. 1880 закінчив прогімназію в Ростові-на-Дону (нині місто в РФ), 1885 — Одес. класичну г-зію і поступив на природниче від-ня фіз.-мат. ф-ту Новорос. ун-ту (Одеса). 1889 виключений з ун-ту за участь у студентській сходці й заарештований. Звільнений за станом здоров’я. 1889—91 працював на Одес. бактеріологічній станції. 1891 склав екстерном держ. екзамени на ступінь магістра природничих наук і вступив на 3-й курс мед. ф-ту Київ. унту, який закінчив 1894. 1894— 95 — брав участь у боротьбі з епідемією холери та дифтерії в Подільській губернії. 1895—97 — лікар, кер. від-ня інфекційних хвороб (заразного відділення) Київ. окружного військ. шпиталю, 1895 обраний на посаду асистента каф-ри заг. патології мед. ф-ту Київ. ун-ту. 1898 працював у Пастерівському ін-ті у Франції. 1898—1919 — кер. каф-ри мед. бактеріології Петерб. жін. мед. ін-ту, де створив першу в Росії самостійну каф-ру мед. мікробіології. 1908 захистив у Військ.мед. акад. (м. Санкт-Петербург) докторську дис. на тему: «До питання про патогенез сифілісу». 1919—23 — ректор Одес. мед. ін-ту. 1924—28 — зав. каф-ри мікробіології Військ.-мед. акад. 1928 переїхав до Києва, обраний президентом ВУАН (нині Національна академія наук України), засновник та перший директор Ін-ту мікробіології і епідеміології (нині Ін-т мікробіології і вірусології ім. Д.Заболотного НАН України).
Брав участь у експедиціях в Індію, на Аравійський п-ів, у Монголію, Китай, Францію, Месопотамію, Киргизію, Поволжя, Туркестан, Шотландію, Марокко, Маньчжурію (пн.-сх. ч. Китаю), на Кавказ, Забайкалля, в ін. краї, де вивчав інфекційні хвороби (чуму, холеру, висипний тиф, сифіліс), організовував бактеріологічні лабораторії, встановив шляхи передачі інфекції, зокрема бубонної та легеневої чуми. Вперше разом із колегами довів можливість того, що носіями збудників холери є деякі нехворі (здорові) люди. Досліджував питання лікування газової гангрени, дифтерії, черевного та висипного тифу, дизентерії, малярії, грипу тощо. Створив наукову школу. Автор підручників: «Общая бактериология» (СПб., 1909), «Основы эпидемиологии» (т. 1. М.—Л., 1927), «Курс мікробіології» (Х., 1932) та ін. Один із засн. Міжнар. т-ва мікробіологів і Мікробіологічного т-ва в Ленінграді (нині м. С.-Петербург). Проводив велику орг. і громад. роботу. Був обраний чл. Всерос. ЦВК та ВЦВК, Петрогр., Київ. міськ. рад робітн. і сел. депутатів. П. у м. Київ. Тв.: Избранные труды, т. 1—2. К., 1956—57. Бібліографія, т. 2. Літ.: Московець С.М. Академік Д.К. Заболотний. К., 1966; Історія Академії наук Української РСР, кн. 1—2. К., 1967; История Академии наук Украинской ССР. К., 1979; Калита В.Т. Данило Заболотний. К., 1981. Г.С. Брега.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Заболотний Данило Кирилович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
