ЖЕЛІЗО Іов — див. Іов Почаєвський. ЖЕЛЯБОВ Андрій Іванович (29 (17).08.1851—15(03).04.1881) — революціонер-народник. Н. в с. Миколаївка (маєток Султанівка) Феодосійського пов. Таврійської губ. (нині село Совєтського р-ну АР Крим) в сім’ї дворових кріпаків. По закінченні г-зії в м. Керч (1869) був зарахований студентом юрид. ф-ту Новорос. ун-ту (Одеса). Наприкінці 1871 виключений з ун-ту за організацію студентських заворушень і висланий в адм. порядку на батьківщину. Наприкінці 1872—73 жив у м-ку Городище (нині місто Черкас. обл.) і підтримував стосунки з чл. народницько-бунтарської «Київської комуни». Повернувшись 1873 до Одеси, вступив до народницького гуртка «чайковців» Ф.Волховського, брав участь в організації та роботі Одес. к-ту допомоги слов’ян. народам Балкан. На відміну від більшості народників, підтримував тісні зв’язки з представниками ліберального (земці) та укр. нац. (громади Києва та Одеси) рухів, зокрема з М.Драгомановим. Як учасника
Титульний аркуш панегірика на пошану недавно висвяченого львівського єпископа Арсенія Желиборського. Бутович Г. «Єvwдія албо Арсенія Желиборського духовних цнот запах…» Львів, 1642.
146 ЖЕЛЯБУЗЬКИЙ
руху «ходіння в народ» Ж. двічі — 20 верес. та 12 листоп. 1874 — заарештовували, але згодом випускали на поруки. Заарештований знову влітку 1877, проходив за «процесом 193-х» (30 жовт. 1877 — 4 лют. 1878; див. Процеси над народниками), але був виправданий. Від весни 1878 до літа 1879 перебував у Подільській губернії, де вів агітацію серед селян. Не будучи чл. «Землі і волі», в черв. 1879 брав активну участь у Липецькому з’їзді терористичної фракції, а в лип. — у Воронезькому заг. з’їзді «землевольців», на яких зарекомендував себе прихильником політ. боротьби, а також провідним теоретиком та практиком терористичної діяльності, при цьому терор розглядав як допоміжний, але разом з тим важливий засіб розвитку соціальної революції. Після розколу «Землі і волі» брав участь у створенні «Народної волі» (зокрема її місц. груп у Харкові, Олександрівську (нині м. Запоріжжя), Сімферополі та Севастополі), був чл. її виконавчого к-ту, на засіданні якого 7 верес. (26 серп.) 1879 ініціював винесення смертного вироку імп. Олександру II. За його вирішальної участі восени 1880 при «Народній волі» були створені військ. (офіцерська) і студентська орг-ції та робітн. група, для якої Ж. розробив «Програму робітників — членів “Народної волі”» та заснував «Рабочую газету». Був безпосереднім організатором невдалих замахів на життя Олександра II (30(18) листоп. 1879 на залізничній колії під Олександрівськом Катериносл. губ. та 17(05) лют. 1880 у Зимовому палаці в м. Санкт-Петербург). Особисто інструктував групу терористів, які здійснили замах на життя царя 13(01) берез. 1881. Напередодні замаху, 11 берез. (27 лют.) 1881, випадково заарештований, після замаху домігся приєднання своєї справи до процесу над учасниками царевбивства. На суді оприлюднив програмові засади «Народної волі», разом з ін. був засуджений до смертної кари. Страчений на Семенівському плацу в м. С.-Петербург. Тв.: Письмо к М.П.Драгоманову. «Былое», 1906, № 3. Літ.: Дело 1-го марта 1881 г.: Процесс Желябова, Перовской и других: Правительственный отчет. СПб., 1906; Андрей Иванович Желябов,
член Исполнительного комитета партии «Народная воля». М., 1930; Прокофьев В.А. А.Желябов. М., 1965; Волощенко А.К. Нариси з історії суспільно-політичного руху на Україні в 70-х — на початку 80-х років XIX ст. К., 1974; «Народная воля» и «Черный передел»: Воспоминания участников революционного движения в Петербурге 1879—1882 гг. Л., 1989; Світленко С.І. Народництво в Україні 60— 80-х років XIX століття: Аналіз публікацій документальних джерел. Дніпропетровськ, 1995. В.Б. Любченко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЖЕЛІЗО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
