ЕТНОНІМІКА (від грец. fинпт — народ — і нпмб — ім’я) — галузь ономастики (розділу лексикології), що вивчає етноніми — назви родів, племен, народностей, народів, націй та ін. етнічних спільностей — у контексті походження, розвитку, розселення й діяльності конкретних етнічних спільнот. Е. досліджує також самоназви таких спільнот (напр. мадяр) і їхні назви (напр., щодо мадяр — угорець), що закріпилися за ними в ін. мовах, а також їхні неофіц. й прозивні назви. У комплексі зі спеціальними історичними дисциплінами Е. виявляє закладену в етнонімах інформацію про етногенез, духовну та матеріальну к-ру давніх народів, їхнє розселення, життя, звичаї, традиції, заняття, побут, мовні особливості, взаємозв’язки з ін. народами. Багато етнонімів походять також від імен вождів, назв тотемів, геогр., мовних та ін. рис етносу. Часто назви народу, його д-ви чи країни збігаються: руси — Русь, українці — Україна. Існують тотожні назви в народів: укр. і чеські дуліби, укр. і болг. сіверяни, укр. і балканські хорвати. Трапляються етноніми, в основі яких лежать назви етносів, що першими заселили ту чи ін. тер. Можливими є навіть випадки зміни змісту деяких етнонімів, спричинені мінливістю етносів. Останнє створює особливі труднощі для вивчення етнонімів, призводить до того, що деяким народам, племенам даються «чужі» назви. Етнонім як ім’я народу, назва д-ви є одним із атрибутів цього народу, д-ви, складовою нац. самоусвідомленості народу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЕТНОНІМІКА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
