ЕДИГЕЙ (Ідигу, Ідюкю; бл. 1345—1419) — емір кипчацького племені мангитів з лівого (кок-
ординського) крила улусу Джучи (старшого сина Чингісхана), фактичний, але не легітимний правитель («емір емірів») Золотої Орди за часів Тимур-Кутлука (1396—1400), Пулада (1407—10), Тимура (1410), Чокре (1414—16) і Дервіша (1417—19). Уперше згадується в джерелах 1376 як емігрант при дворі правителя Мавераннахру Тимура (Тамерлана) і прибічник кок-ординського царевича Тохтамиша, який розпочав боротьбу за ханський трон. У серед. 1380-х рр. Е. організував змову проти хана Тохтамиша, маючи намір посадити на джучидському троні царевича Тимур-Кутлука, який спирався на знать Нижнього Поволжя. Змовників було викрито, й Е. разом з Тимур-Кутлуком знову знайшов притулок у Тимура. 1391, під час походу Тимура проти Золотої Орди, Е. вернувся у свої володіння, де заснував т. зв. Мангитський юрт на р. Яїк (нині р. Урал), що за часів сина Е. Нурадіна (1426—40) дав початок Ногайській орді. Вірогідно, він тоді й розгорнув ісламізацію (див. Іслам) нас. підвладних йому сх. степів. Після остаточного розгрому Тимуром Тохтамиша (1395) Е. проголосив ханом Тимур-Кутлука. За кілька років йому вдалося подолати суперників Тимур-Кутлука в боротьбі за ханський трон і стабілізувати внутрішньополіт. стан Золотої Орди. Зокрема, 1399 Е. і Тимур-Кутлук завдали нищівної поразки військам вел. кн. литов. Вітовта і Тохтамиша у Ворсклівській битві (див. Ворскла, битва на річці 1399). 1406, переслідуваний військом Е., Тохтамиш загинув біля татар. ставки Чинга-Тура (нині м. Тюмень, РФ) у Зх. Сибіру. 1407 Е. організував похід проти Тохтамишевича Джалал-ад-Діна, проголошеного ханом у Булгарі (див. Булгар Великий). 1408 напав на Велике князівство Московське, щоб примусити його знову платити данину, спустошив Серпухов, Дмитров (нині обидва — міста Моск. обл., РФ), Ростов Великий (нині м. Ростов), Переяславль (нині м. Переславль-Залєський, обидва Ярославської обл., РФ), Нижній Новгород (нині місто в РФ) та ін., обложив Москву, але захопити її не зміг. У 1410-х рр. вів тривалі й запеклі війни з Великим
князівством Литовським, щоб повернути Орді пд. території Дніпровського правобережжя і лівобережжя, відірвані від неї на поч. 1360-х рр. Навесні 1416 з великим військом напав на Київ, спалив місто, але добре укріплений Київ. замок захопити не зміг. Битви з ординцями тривали до кінця року і, врешті-решт, ординці були змушені залишити пд. Київщину та Поділля. Гол. опорою Вітовта в боротьбі з Е. стали Тохтамишевичі, які мали своїх прихильників у Орді й сперечалися за права з підтримуваними Е. Тимур-Кутлуковичами. Виснажений війнами, Е. 1418 запропонував Вітовтові мир і союз проти Тохтамишевичів. 1419 Е. загинув у битві з Кадир-Берди, сином Тохтамиша. Правління Е. було спробою кок-ординської аристократії утримати Золотоординську д-ву від занепаду і децентралізації, повернути їй втрачені панівні позиції у Сх. Європі. Після смерті Е. Золота Орда остаточно розпалася на кілька ханств. Літ.: Kolankowski L. Dzieje Wielkiego Ksi“stwa Litewskiego za Jagie»»onоw, t. 1. Warszawa, 1930; тdan M. Stosunki litewsko-tatarskie za czasоw Witolda. В кн.: Ateneum WileЅskie, t. 7. Wilno, 1930; Spuler B. Die Goldene Horde: Die Mongolen in Ruвland. 1223—1502. Leipzig, 1943; Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. Саранск, 1960; Бартольд В.В. Отец Эдигея. В кн.: Бартольд В.В. Сочинения, т. 2, ч. 1. М., 1963; Федоров-Давыдов Г.А. Общественный строй Золотой Орды. М., 1973; Греков И.Б. Восточная Европа и упадок Золотой Орды. М., 1975; Єгоров В.Л. Историческая география Золотой Орды в XIII—XIV вв. М., 1985; Горский А.А. Москва и Орда. М., 2000. Ф.М. Шабульдо.
протягом 1—2 ст. н.е.) склалася певна сукупність положень, які укладачами промов переносилися з одного Е. до іншого. Таким чином, на кін. 2 ст. н.е. з’являється т. зв. постійний Е. (ediсtum perpetuum) — усталена й затверджена постановою рим. сенату редакція едиктів; 2) у 1 ст. до н.е. — 2 ст. н.е. Е. називали деякі конституційні акти рим. імператорів. За доби середньовіччя та раннього Нового часу в окремих країнах ця назва поширювалася на важливі розпорядження вищих владних структур. В.М. Матях.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЕДИГЕЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
