Друкарством і книговиданням (Д. і к.), а точніше — друкарством, книговиданням і книгорозповсюдженням традиційно називають взаємопов’язані галузі нар. госп-ва й к-ри (літературні організації, вид-ва, власне друкарні та торг. орг-ції), які забезпечують виготовлення та розповсюдження книг і періодики. Щодо сучасного друкарства поширена також назва поліграфія. Спершу друкарні були одночасно й видавничими підпр-вами і лише згодом з’явилися відокремлені від них вид-ва, які добирають тексти для друку, дбають про їх редагування і мистецьке оформлення, налагоджують тиражування і збут друкованої продукції. Попередником друкарства було виготовлення відбитків малюнків за допомогою штампів, за які слугували дерев’яні дошки з вирізьбленими на них зображеннями (ксилографічний друк). В Україні таким способом друкувалися паперові ікони і зображення монастирів, які розповсюджувалися серед прочан. Від 11 ст. у Китаї відоме друкування рухомими літерами — спершу керамічними, пізніше де-
Початкові сторінки молитов грецькою і церковнослов’янською мовами. Буквар («Азбука»), Острог, 1578.
478 ДРУКАРСТВО
рев’яними і, врешті, металевими. Однак початок Д. і к. в сучасному сенсі цих понять став можливим лише після створення Й.Ґутенберґом в 40-х рр. 15 ст. пристрою для відливання металевого шрифту (літер, розділових, математичних та ін. знаків) в матрицях. З металевого шрифту складалася набірна форма, з якої на папері отримували відбитки з допомогою ручного друкарського верстата — преса. (В міжвоєн. час у Києві було виявлено прим. невід. раніше вид. Ґутенберґа «Provinciale Romanum»; книжку пізніше втрачено за нез’ясованих обставин.) Із Німечини Д. і к. швидко поширилися в Італії (з 1464), Швейцарії (бл. 1468), Франції (1470), Угорщині (1473), Польщі (1474) та ін. країнах. Найбільшими видавничими центрами стали Венеція, Нюрнберг, Базель. Невдовзі, до 1500, друкарні діяли в 250 містах і випустили бл. 40 тис. видань заг. тиражем не менше 12 млн примірників. У створення перших стандартів друкованої книжки великий внесок зробили Мануції (Італія), Етьєни (Франція), Плантен, Ельзевіри (Нідерланди), Фробен (Швейцарія). Видання цих та ін. друкарів поширювалися і в Україні. Протягом 16 ст. у Європі видано бл. 500 тис. назв книжок, у 17 ст. — бл. 3 млн. Завдяки друкарству книга стала важливим фактором як сусп., так і політ. життя й розвитку к-ри. Найстарішою відомою друкованою книжкою укр. автора є трактат Юрія Дрогобича (Рим, 1483). Перші книги кириличним шрифтом надрукував Ш.Фіоль у Кракові (дві без дати, дві з датою 1491); ймовірно, їх замовниками були укр. культ. діячі. Книги для Білорусі й України видавав білорус. першодрукар Ф.Скорина у Празі (Біблія, 1517—1519) і Вільнюсі (молитовник «Мала подорожна книжка» 1522, Апостол
Будинок друкарні Києво-Печерської лаври. Фрагмент плану з «Тератургеми» А. Кальнофойського. Київ, 1646.
Друкарський знак Ш. Фіоля з Осмогласника і Часослова, закінчених друком у Кракові 1491.
1525). І.Федоров, який раніше працював у Москві і білорус. м. Заблудов, згодом видав в Україні дві книжки: «Апостол» львівський 1574 та «Буквар» львівський. Кн. В.-К.Острозький заснував Острозьку друкарню, в якій І.Федоров надрукував церковнослов’ян.-грец. буквар 1578, Книгу Нового Завіту 1580, Острозьку Біблію 1581. Друкарня в Острозі діяла до 1612 і видала 28 назв книг, у т. ч. пам’ятки полемічної літ., богословські тв., букварі. Львівська братська друкарня почала діяти з 1591, серед її раніших видань були грец.-церковнослов’ян. граматика «Аделфотес», перші в Україні друковані вид. віршів і драм. творів. З часом осн. місце в продукції друкарні зайняли старанно відредаговані літургійні книги, до яких нерідко додавались передмови, вірші на герб, післямови. В різний час підпр-вом керували П.Кулчич, П.Беринда, А.Скольський. Друкарнями також володіли львівські православні єпископи: Г.Балабан — у селах Стрятин (1602—1606; нині с. Стратин Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл.) і Крилос (1606), А.Желиборський — у Львові (1645—46). Випуск ними перевірених текстів богослужбових книг сприяв уніфікації церк. обряду. В значно ширших масштабах редагування літургійних текстів проводила Києво-Печерська друкарня, заснована 1616 архімандритом лаври Є.Плетенецьким. Під кер-вом висококваліфікованих друкарів та редакторів П.Беринди і Т.Земки ця друкарня стала найважливішим видавничим осередком на укр. землях. Крім літургійних книг, у ній видано окремі літ. й богословські тв., вірші К.Саковича (1622), «Лек-
сіконў славеноросскій и именў тлўкованіє» П.Беринди (1626). Під наглядом київ. митрополита П.Могили підготовлено книги, важливі для консолідації правосл. церкви — катехізм «Собраніє короткої науки о артикулах віри» (2 укр., 2 польс. вид. 1645), Требник Петра Могили 1646. Налагоджено друкування книжок лат. і польс. мовами, серед них літ. творів викладачів і студентів Києво-Могилянського колегіуму (див. Києво-Могилянська академія). Польс. мовою видано полемічний трактат П.Могили «Літос...». З укр. мандрівних друкарів найактивнішими були Т.Вербицький (1625—28 мав власну друкарню в Києві, з 1635 працював у м. Кимполунґ у друкарні господаря Волощини) і С.Соболь (1628— 30 — власник друкарського підпр-ва в Києві; 1631—38 працював у Білорусі — в Кутеїнському монастирі, Могильові, Буйничах). Мандрівними видавцями також були письменник К.-Т.Ставровецький (видав власні тв.: 1618 — у Почаєві, 1619 — у м. Рохманів, нині село Шумського р-ну Терноп. обл., 1646 — у Чернігові), друкар П.Люткович (1619—20 — у с. Угорці поблизу Самбора, 1625 — у м. Четвертня, нині село Маневицького р-ну Волин. обл., 1625—28 — у м. Луцьк, 1629 — у с. Чорна на Волині). В Україні діяли також: польс. друкарні М.Берната (кінець 16 ст., Львів), Я.Шеліги (бл. 1610— 36, Добромиль, Львів, Ярослав); кальвіністська друкарня у Панівцях (1608—11); друкарня Львів. єзуїтського колегіуму (з 1642); вірм. друкарня О.Карматенянца у Львові (1620-ті рр.). Львів. друкар-підприємець М.Сльозка, починаючи з 1638, видавав правосл. літургійні книги, які приносили йому істотні прибутки, а також літ. й наук. тв. укр., лат., польс. мовами. М.Сльозка приділяв значну увагу ред. підготовці текстів, писав передмови і вірші. Протягом 1574—1648 в Україні працювало 25 друкарень. Із них 17 належали українцям і видавали книжки переважно церковнослов’ян. і укр. мовами, 7 друкарень вели книговидання лат. і польс. мовами. На відміну від Росії, де в цей час існувала лише одна велика держ. друкар-
ня в Москві, Д. і к. в Україні розвивались децентралізовано: друкарні діяли в 17 місцевостях, з них 7 — у селах, решта — у містах і містечках. Характерною рисою укр. книжки була насиченість дереворитними (особлива техніка виготовлення гравюриштампа на дошці з дерева) орнаментами, сюжетними ілюстраціями, зображеннями гербів осіб, яким присвячувалися книги. Гадяцький договір 1658 передбачав, що в автономній Укр. д-ві буде діяти необмежена кількість («скільки потрібно») шкіл, колегіумів, друкарень і що можна буде друкувати «скільки потрібно» світських та реліг.-повчальних книг. У роки Руїни приватні друкарні, що належали майстрамміщанам, прийшли в занепад. 1651—67 в Україні діяло лише 4 друкарні — одна (лаврська) у Києві і три (братства, єзуїтського колегіуму та М.Сльозки) у Львові. Після смерті М.Сльозки на всю Україну залишилося тільки 3 друкарні, причому всі вони належали церк. установам. Від 1670 знову запрацювала друкарня (заснована ще 1648; див. Унівська друкарня) при правосл. на той час Унівському Свято-Успенському монастирі. Києво-Печерська друкарня залишалась в Україні провідним центром книговидання, ініціатором оновлення і збагачення тематики видань. Завдяки як авторитетові лаври, так і її матеріальним можливостям Києво-Печерська друкарня краще, ніж усі ін., витримала потрясіння, зумовлені війнами, пошестями, зменшенням ринків збуту. Не тільки в Україні, а й далеко за її межами поширювались видані лаврою богослужбові книги, молитовники, букварі, збірки проповідей. Великим досягненням лаврської друкарні було вид. Патерика Києво-Печерського (вперше 1661, пізніше не раз перевидавався), Книги житій святих (Четьї мінеї) Д.Туптала (Димитрія Ростовського), «Алфавіта духовного» І.Копинського. Видавалися панегірики (у т. ч. на честь гетьманів І.Самойловича та І.Мазепи, полк. Ф.Донця-Захаржевського), «конклюзії» — великоформатні ілюстровані друки, в яких панегіричний вірш поєднувався з тезами диспуту на філос. або бого-
словську тему. Друкарня дбала про якість шрифтів, естетику розміщення тексту та ілюстрацій. Заг.-укр. значення мало створення 1674 книговидавничого підпр-ва на Лівобережжі — у Новгороді-Сіверському; 1679 ця друкарня переїхала до Чернігова (див. Чернігівська друкарня). Від більшості ін. правосл. друкарень вона відрізнялася тим, що поширювала переважно тв. черніг. єпископа (згодом архієпископа) Л.Барановича (він же був власником цієї друкарні) та ін. тогочасних авторів, зокрема І.Галятовського, Д.Туптала, І.Величковського. Це були проповіді, реліг.-моралізаторські вірші польською мовою, полемічні твори, панегірики. Після смерті Л.Барановича друкарня перейшла до Чернігівського Свято-Троїцького Іллінського монастиря. В ній друкувалися релігійні вірші І.Максимовича, панегірики різними мовами (І.Орловського, П.Терлецького, П.Армашенка), богослужбові книги, букварі. Царським указом 1720 і розпорядженням синоду 1721 Києво-Печерській і Черніг. друкарням було заборонено під загрозою суворих покарань видавати будь-що, крім передруків давніх видань, які не мали відрізнятися мовою і навіть наголосами від рос. Аналогічні укази видавалися і в наступні роки. Заборонялося публікувати будь-які світські за змістом чи навіть реліг., але нові, твори, не дозволялося наближати мову видань до розмовної мови нас. Друкування ж книжок, потрібних для реформування освіти, адміністрації, громад. життя, рос. мовою вважалося привілеєм рос. імперського центру. Було встановлено подвійну цензуру: оригіналу і сигнального прим. Черніг. друкарня деякий час видавала книги із зазначенням дати, яка передувала указу 1720, але внаслідок чергового доносу змушена була припинити видавничу діяльність аж до 1743. Київ. друкарня, долаючи всілякі перепони, продовжувала працювати. Ослаблення цензурного режиму за правління імп. Єлизавети Петрівни й, зокрема, за гетьманування К.Розумовського було незначним. Префект Києво-Могилянської академії М.Козачинський книгу «Філософія Арістоте-
лева», що містила панегірики на честь О.Г.Розумовського і К.Розумовського, мусив друкувати за кордоном, у Львові, — оскільки в цензурному режимі стосовно укр. друкарень винятків не допускалося. Єдиною ділянкою, де київ. та черніг. друкарі могли ще кілька десятиліть розвивати творчу активність, було поліграфічне виконання і худож. оформлення книжок. Багато видань 1-ї пол. 18 ст. вирізняються поліграфічною досконалістю, красою шрифтів, майстерністю компонування шпальт і насамперед мистецьким рівнем ілюстрацій та орнаментальних оздоб. Неповторність оформлення видань забезпечували титульні сторінки, фронтиспіси, ілюстрації, орнаментальні заставки й кінцівки. Визначними майстрами оформлення книги були гравери на міді А.Козачківський, Г.Левицький, А.Тарасевич. Як свідчить опис лаврської друкарні серед. 18 ст., на той час її тех. рівень був високим. Тут налічувалося 6 металевих станів (друкарських верстатів), з них постійно працювали 4, два ін. використовувалися час від часу, коли була термінова робота. За кожним станом закріплювалося по три вільнонайманих майстри: складальник (зицер), пилкар (батирщик), який наносив фарбу на друкарську форму, і прасмайстер (прасар), який видруковував тираж. Стандартним накладом книг великого формату був «таборок» (1200 примірників), а формату октаво (1/8 аркуша) — два «таборки». Подібним до обладнання Києво-Печерської друкарні було оснащення і Львів. братської друкарні, хоча у 18 ст. вона й значно звузила свою видавничу
479 ДРУКАРСТВО
Нестор Літописець. Іл. з «КиєвоПечерського Патерика». Гравюра Л. Тарасевича. Київ, червень, 1702.
480 ДРУКАРСТВО
програму, обмежившись переважно перевиданням літургійних книг, проте, як і раніше, до багатьох з них додавалися світські частини: присвяти різним особам і вірші на їхні герби, «епіграми» на герб Львівського братства, передмови, в яких є повідомлення про істор. події, ремінісценції з антич. літ. тощо. 1788 Львів. ставропігійське братство було скасоване австрійс. владою. Друкарня Ставропігійського інституту у Львові (1790—1939) тільки формально залишалася спадкоємницею братської, оскільки її значимість в культ. житті укр. народу істотно зменшилася. Стабільну видавничу діяльність змогли налагодити монастирські осередки. Заслугою Унівської друкарні був її внесок у публікацію богословських, катехізтичних та реліг.-моралізаторських творів, у т.ч. україномовних. 1670 в Уневі передруковано з ранішого київ. вид. твір Ф.Софоновича «Виклад о церкві», в додатку до якого вміщено, теж на підставі київ. друку, пер. укр. книжною мовою житія вел. кн. київ. Володимира Святославича. 1680 вийшла друком україномовна кн. єпископа Й.Шумлянського «Зерцало до прейзріння і латвійшого зрозуміння віри святої», в додатку до якої видано твір С.Косова «О містиріях». Почаївська друкарня дбала про видання богословських та реліг.моралізаторських книг, звертаючи особливу увагу на запити й потреби парафіяльного духовенства. В низці друків, особливо 2-ї пол. 18 ст., впроваджувалася мова, близька до укр. народнорозмовної. Нею, зокрема, надруковано два вид., високо оцінені І.Франком, — порадник доброго тону для молоді («Політика свіцькая», 1770) і госп. порадник («Книжниця для господарства...», 1788). Опубліковано й низки укр. пісень та віршів кирилицею і латинкою. Особливо популярною стала зб. реліг. пісень «Богогласник» (1790). Крім укр. кириличних друків, Почаївська друкарня видавала праці укр. авторів польс. та лат. мовами, приймала замовлення окремих польс. письменників на друкування їхніх тв. Зокрема, видано публікації істор. документів, польс. переклади тв. Ціцерона й
Саллюстія, підручники з фізики Ф.Шашкевича та геометрії Т.Свіжавського, курси риторики лат. мовою. Польські друкарні видавали книги не лише для поляків, а й для всіх, хто читав польс. мовою, — укр. шляхтичів, міщан, представників верхівки духовенства. Тут виходили друком й польськомовні тв. авторів-українців, і тв., тематично пов’язані з Україною. Практично всі польс. друкарні видавали також і латиномовні тексти. До найбільших в Україні за кількістю публікацій належала друкарня Львів. єзуїтського колегіуму, яка існувала до 1773. Серед її видань численні панегірики, книги релігійно-моралізаторського, богословського та реліг.-полемічного змісту. У Львові, поряд з друкарнями єзуїтського колегіуму та катол. братства Трійці, виникли подібні за характером книжкової продукції підпр-ва П.-Й.Ґольчевського (1735—51), І.Филиповича (1753— 67), Я.Шліхтина та його спадкоємців (1755—85). Від 1760 діяла друкарня при Бердичівському кармелітському монастирі. До останніх десятиліть 18 ст. більшість з об’ємних багатотиражних книг становили вид., призначені для правосл. і грекокатол. церкви, це були реліг., насамперед богослужбові, тексти і молитовники, меншою мірою — християн. повчально-моралізаторська літ. Друкувалися такі книги переважно церковнослов’ян. мовою кириличним шрифтом, однак у певних їхніх структурних частинах (передмови, присвяти) вживалася й укр. книжна мова. З освіт. видань масовими тиражами й досить часто друкувалися букварі. Хоч уривки для читання в них подавалися церковнослов’ян. мовою, але, засвоївши правила, учні могли вільно читати й укр. тексти. Сприйняттю українцями церковнослов’ян. мови як «високого стилю» книжної мови сприяли специфічно укр. особливості вимови традиційних текстів. Якщо богослужбові книги, молитовники й букварі набули значного поширення, то чисто літ. публікації (вірші, програми театральних вистав, панегірики) й окремі вид. з гуманітарних та природничих наук (тези диспутів, посібники з
граматики, історії тощо), за поодинокими винятками, виходили невеликими накладами й призначалися для вузького кола читачів. Вони видавалися різними мовами — книжною укр., церковнослов’ян. і — найчастіше — польс. або лат. Ситуація змінилася, коли різноманітні світські вид. у центр., пд. і сх. Україні почали виходити рос. мовою, тобто в останні роки 18 ст., а в Галичині — нім., польс., лат., франц. після 1772. На зовн. вигляд кириличної книжки вплинуло впровадження «гражданського» шрифту. Традиційний кириличний шрифт зберігся у виданнях реліг. змісту. В останній чв. 18 ст. в Галичині розгорнули діяльність друкарінімці, що обслуговували потреби австрійс. адміністрації та освіт. установ. Найбільшою у Львові стала друкарня А.Піллера (засн. 1773; 1776 у ній друкувалася найстарша на укр. землях газета, французькомовна «Gazette de Lйopol»). Попри всі відмінності, нім.-лат.-польс. друкарні в Галичині і російськомовні гражданські друкарні в центр. та пд. регіонах України мали багато спільного. Вони обслуговували потреби урядових установ і освіт. системи, пов’язаної з ними. Укр. літ. тв. в цей час поширювались у рукописах (див. Рукописна книга). В кін. 18 ст. майже одночасно з небаченим раніше розповсюдженням в Україні друкарства іноз. мовами побачила світ, але поза межами України — в СанктПетербурзі — перша кн. укр. народно-розмовною мовою — 1-ша ч. «Енеїди» І.Котляревського. В наступні десятиріччя вид. з укр. історії і к-ри нерідко друкувалися в С.-Петербурзі, де адм. контроль над Д. і к. був менш суворим, ніж на укр. землях. На поч. 19 ст. на укр. землях, що були під владою Російської імперії, книги і далі друкувалися лише рос. і церковнослов’ян. мовами, а в Галичині — нім., польс. церковнослов’ян. Тільки в окремих видавців і в окремих періодичних виданнях істотне місце займала укр. тематика. В друкарні Харків. ун-ту, заснованій 1805, друкувався перший в Україні ж. «Украинский вестник» (1816—19). Від 1835 діяла друкарня Київ. ун-ту. Києво-Печерська друкар-
ня, крім книг церковнослов’ян. мовою, друкувала навч. посібники для початкових шкіл і духовних уч-щ, календарі, періодичні вид. гражданським шрифтом. Од 1839 Одеське товариство історії та старожитностей почало видавати наук. записки. Укр. книги виходили також у С.-Петербурзі (зокрема «Кобзар» Т.Шевченка, 1840) і Москві (у т. ч. збірки укр. нар. пісень, укладені М.Максимовичем). Україномовний альманах «Русалка Дністровая» довелося друкувати в м. Буда (нині в складі м. Будапешт, Угорщина) в друкарні Пештського ун-ту (1837). 1848—57 в друкарні Ставропігійського ін-ту виходила перша укр. газ. «Зоря Галицька». 1848 у Львові засновано т-во «Галицькоруська матиця», яке вело і видавничу діяльність. В 1860-х рр. укр. Д. і к. в межах Рос. імперії пережили період деякого, хоч і короткотривалого, пожвавлення. П.Куліш і Д.Каменецький в С.-Петербурзі відкрили укр. друкарню, в якій вийшли книги Т.Шевченка, Марка Вовчка, Г.Квітки-Основ’яненка, серія «Сільська бібліотека», навч. посібники укр. мовою для недільних шкіл та ін. Крім Києва, Харкова і Одеси, центрами Д. і к. були Чернігів і Полтава. Валуєвський циркуляр 1863 і Емський акт 1876 надовго, до 1905, паралізували розвиток нац. друкарства в центр. і сх. Україні. Було заборонено друкувати україномовні тексти, крім істор. документів та тв. худож. літ., на які в кожному випадку був потрібний дозвіл цензури. Безпосередньою реакцією на Емський акт стало заснування М.Драгомановим за дорученням Київ. громади (див. Громада) Вільної укр. друкарні в Женеві (Швейцарія). Довголітнім її кер. був А.Ляхоцький. Найвідоміші женевські вид. — редаговані М.Драгомановим збірники «Громада» (т. 1—5, 1878—82) і однойменний журнал, тв. самого М.Драгоманова і С.Подолинського. 1876 на кошти київ. Старої громади надруковано у Празі «Кобзар» Т.Шевченка, другий том якого містив заборонені в Росії твори. Порівняно сприятливими були умови розвитку Д. і к. в Галичині, особливо після запровадження в Австро-Угорщині конституції 1867. У Львові, Переми-
Шевченко Т. Поезії, заборонені в Росії. Женева, 1890. Титульний аркуш.
шлі (нині м. Пшемисль, Польща), Чернівцях, Коломиї працювали друкарні приватних осіб і установ. Серійне вид. книжок для ширшого кола читачів налагодили т-во «Просвіта» (див. Просвіта), засноване народовцями, і Общество ім. Качковського, яке пропагувало погляди москвофілів (див. Москвофільство). Важливим видавничим центром стало літ. (з 1892 Наук.) т-во ім. Шевченка у Львові (див. Наукове товариство імені Шевченка). І.Франко видавав книжкові серії «Дрібна бібліотека» (1878—81) та «Літературно-наукова бібліотека» (1889—98), К.Паньківський — «Малу бібліотеку». Особливо успішною виявилася діяльність Українсько-руської видавничої спілки — акціонерного т-ва, яким керували М.Грушевський, І.Франко і В.Гнатюк. У «великій» і «малій» серіях друкувалися тв. укр. письменників і переклади наук. та літ. праць іноз. авторів. За два десятиріччя опубліковано 600 книжок, накладом від 500 до 1700 примірників кожна. Передумовою подальшого розвитку друкарства стало винайдення літографії і плоскодрукарської машини. В Україні перші літографічні майстерні відкрито 1822 (Львів) і 1823 (Чернігів), плоскодрукарські машини стали використовувати з серед. 19 ст. Від 2-ї пол. 19 — поч. 20 ст.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДРУКАРСТВО І КНИГОВИДАННЯ В УКРАЇНІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
