ДНІПРОБУД — 1) проектна оргція, ств. в січ. 1921 в Москві на чолі з проф. І.Александровим, що здійснювала дослідницькі роботи на місці майбутнього «Дніпрогесу». В постанові Ради праці й оборони (див. Рада праці і оборони 1920—1937) від 1 черв. 1921 передбачалися проектуван-
ня (згідно з планом ГОЕЛРО) держ. Дніпровської ГЕС і початок спорудження допоміжної теплової ст. на 10 тис. кВт біля м. Олександрівськ (нині м. Запоріжжя). 1 серп. 1921 Рада прийняла постанову про звільнення земель, що підлягали затопленню при спорудженні ГЕС на Дніпрі; 2) буд. орг-ція, ств. 1927 в Україні для спорудження Дніпровської ГЕС (Дніпрогесу) та буд-ва підпр-в на лівому березі Дніпра й нової ч. м. Запоріжжя. 1927—32 Д. очолював О.Вінтер. 8 листоп. 1927 відбулося закладання Дніпрогесу. У буд-ві брали участь амер. спеціалісти на чолі з П.Купером. Усі буд. механізми й перше устаткування для гідроспоруд були імпортовані з США. Дніпрогес було відкрито 1 трав. 1932. Гідровузол Дніпровської ГЕС дав можливість затопити дніпрові пороги й створити умови для судноплавства по Дніпру від його верхів’я до Чорного м. Перші судна пройшли через дніпровський шлюз у трав. 1933. 1944—50 Д. відбудував Дніпрогес, зруйнований на початку Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 (див. Директива РНК СРСР та ЦК ВКП(б) від 29 червня 1941); 1950 його потужність досягла 650 тис. кВт. 1946 колектив Д. відновив зруйновані та спорудив низку нових енергетичних станцій, пром. підпр-в у Миколаєві й Закарпатській Україні. 1950—56 збудував Каховську ГЕС на Дніпрі, м. Нова Каховка і в ньому — кілька підпр-в. 1956—65 споруджував Дніпродзержинську ГЕС на Дніпрі, з 1957 — канал Дніпро—Кривий Ріг, 1960—65 — Київ. ГЕС. Д. входив до складу Головгідроенергобуду Мін-ва енергетики й електрифікації СРСР. Від 1963 базується в м. Канів. Літ.: Олексієнко І.Є. Дніпрогес імені В.І.Леніна. К., 1977; Брежнев Л.И. Возрождение. М., 1978. О.М. Веселова.
(1879). Від 1884 викладала рос. мову та історію, брала участь у роботі Одес. вчительського з’їзду. Літ. діяльність розпочала 1883, друкувалася в альманахах і часописах, писала реалістичні новели з життя селян та інтелігенції, створені почасти під народницькими (див. Народництво) впливами, лібрето до дитячих опер, ліричні етюди в прозі та ін. Цикл модерністських поезій «Морські малюнки» високо оцінений Максимом Горьким. Була в дружніх стосунках із М.Заньковецькою, Лесею Українкою, М.Лисенком, М.Коцюбинським та ін. Від 1895 — у Херсоні. За допомогу політ. в’язням була заарештована. Від верес. 1908 — у Києві, брала участь у роботі т-ва «Просвіта» (див. Просвіти). Перші оповідання Д.Ч. позначені етнографізмом («Знахарка», 1885), проповіддю реліг. самоочищення людини («Хрестонос», 1896), пізніші відзначалися глибоким психологізмом. У поезії Д.Ч. виявила себе як майстер інтимної та громадян. лірики. Перекладала з рос. та швед. мов. Епістолярна й рукописна спадщина Д.Ч. зберігається в Ін-ті рукопису НБУВ, у від. рукописів Ін-ту літ. ім. Т.Шевченка НАН України. П. в с. Германівка (нині село Обухівського р-ну Київ. обл.). Похована на Байковому цвинтарі. Тв.: Твори, кн. 1—2. К., 1919—20; Твори, т. 1—2. Х., 1931; Твори. К., 1960; Вірші. В кн.: Тридцять українських поетес. К., 1968; Народні пісні з голосу Дніпрової Чайки та в її записах. К., 1974; Вибрані твори. К., 1987; Епістолярна спадщина Дніпрової Чайки (Листи до Сергія Єфремова). «Слово і час», 1997, № 2. Літ.: Русова С. Наші визначні жінки. Вінніпег, 1945; Пінчук В.Г. Дніпрова Чайка як педагог. «Радянська школа», 1970, № 8; Його ж. Дніпрова Чайка: Життя і творчість. К., 1984; Ржепецький Л. «На славу новую...»: Слова-квіти у вінок пам’яті Дніпрової Чайки. «Слово Просвіти», 1999, № 3 (берез.); Його ж. Дніпрова Чайка: відома і невідома. Миколаїв, 2001; Немченко І. Поезія Дніпрової Чайки. Херсон, 2002. Г.П. Герасимова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДНІПРОБУД» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
