ДИКАРІВ Митрофан Олексійович (псевд. — М.Крамаренко; 12.06 (31.05).1854—26(14).11.1899) — дослідник укр. етнографії та фольклору. Дійсний чл. Науково-
го товариства імені Шевченка. Н. в с. Борисовка Валуйського пов. Воронезької губ. (нині село Бєлгородської обл., РФ) в сім’ї диякона. Після закінчення Бирючинського духовного уч-ща навч. у Воронезькій духовній семінарії. Працював писарем у Воронезькому стат. к-ті, а 1890 був прийнятий на службу до Воронезького губернського правління. Збираючи стат. відомості, Д. одночасно вивчав побут народу, його духовну к-ру. Влітку 1893 переїхав до м. Єкатеринодар (нині м. Краснодар в РФ), де вивчав к-ру, побут і фольклор місц. нас., водночас не пориваючи зв’язків з Воронежчиною. Займав посаду молодшого діловода Кубанського обласного правління, від 1898 — архіваріуса. Перша значна наук. праця Д. — «Очерк Воронежского мещанского говора, сравнительно с украйно-русским наречием», опубл. 1891 у «Воронежском этнографическом сборнике». Друкувався в «Киевской старине», «Этнографическом обозрении», виданнях НТШ. З праць Д., присвячених календарним обрядам, можна виділити: «Різдвяні святки в станиці Павлівській Єйського одділу на Чорноморії», «Великдень на Україні і Чорноморії», «Народний календар Валуйського повіту». П. у м. Єкатеринодар. Матеріали, що залишилися після смерті Д., були передані за його заповітом до НТШ, опрацьовані І.Франком і опубл. 1903 в працях НТШ у Львові. Літ.: Кониський О.А. До життєпису М.О.Дикарева. «ЛНВ», 1900, т. 12, кн. 10—11; Перепелицына Л.А. М.А. Дикарев как этнограф. «Советская этнография», 1957, № 3; Старков В. Митрофан Дикарів — повпред нації. «Берегиня», 1999, ч. 4; Листи М.Дикарева до Ф.Вовка. Там само; Його ж. «Золоті зерна наукового пізнання» (Епістолярна спадщина Митрофана Дикарева). «Пам’ять століть», 2000, № 1. В.А. Старков.
Б. де Віженер, київ. катол. єпископ Й.Верещинський — писали про небачені природні багатства степових просторів та дніпровського басейну. Їх освоєння козаками відбувалося в умовах безперервної боротьби з нас. татар. улусів (див. Ногайська орда, Кримські татари). З посиленням соціального гніту до Д.п. тікали тисячі селян, які заводили тут власні г-ва й оголошували себе вільними людьми. В 2-й пол. 18 ст. після освоєння козацтвом степу аж до Чорного м. (див. Вольності Війська Запорозького низового; Область Війська Донського) термін «Дике поле» вийшов з ужитку. В.О. Щербак.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДИКАРІВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
