ДЕПОРТАЦІЇ В РЕТРОСПЕКТИВІ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ (франц. deportation від лат. dеportаtio — вигнання, заслання) — примусове виселення з місця постійного проживання особи, групи осіб чи народу. Депортація як засіб кримінального чи адм. покарання відомий з часів Київської Русі (вигнання поза межі громади або краю за «Руською правдою» було складовою ч. покарання за тяжкі злочини). У Великому князівстві Литовському застосовувався різновид депортації — «виволання». За часів Гетьманщини за вказівкою царського уряду депортацій зазнали чимало укр. політ. діячів, зокрема гетьмани Д.Многогрішний, П.Дорошенко, І.Самойлович. Перші масові депортації з України за нац. ознакою мали місце на поч. 18 ст., коли за наказом рос. царя Петра I тисячі українців насильно направляли на тяжкі роботи в Росію (буд-во Санкт-Петербурга, прокладання Ладозького каналу). В ході рос.турец. війн 18—19 ст. депортації зазнали ногайські татари (див. Ногайська орда). Під гаслом «порятунку православних єдиновірців від мусульманського гніту» відбулося насильницьке переселення християнського населення Кримського ханства до Північного Приазов’я 1778—1779. Депортації населення з укр. земель відбувалися і в роки Першої світової війни. З метою «нейтралізації німецького національного елементу» військ. відомством Російської імперії впродовж 1915—16 до Поволжя, Приурал-
А.І. Денікін.
336 ДЕПОРТАЦІЇ
ля, Кавказу та Сибіру було депортовано 150 тис. нім. колоністів, що проживали у Волинській губернії (майже 500 волин. колоній припинили своє існування). В смузі дії Південно-Західного фронту підлягали виселенню чехи, поляки, євреї, які розглядалися Ставкою Верховного головнокомандувача як потенційні вороги Рос. імперії. В ході бойових дій та в період окупації Східної Галичини рос. військами здійснювалися масові депортації укр. нас. (упродовж 1914—15 з тер. регіону вглиб Росії було виселено 13 тис. осіб, серед них греко-катол. священики — митрополит УГКЦ А.Шептицький, ректор Львів. духовної семінарії Й.Боцян та ін.). Масові депортації укр. нас. з тер. Галичини та Буковини в часи військ. конфлікту практикувалися й урядом Австро-Угорщини. Особливих масштабів депортації в Україні набули в роки становлення та функціонування комуніст. тоталітарного режиму в СРСР та гітлерівської окупації у роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945. З утвердження радянської влади в Україні за рішенням більшовицького уряду підлягали виселенню представники держ. установ та орг-цій царської Росії, урядів Української Народної Республіки та гетьмана П.Скоропадського, члени різних політ. партій (меншовики, есери, анархісти та ін.). Упродовж 1930—1952 в Україні набула поширення практика виселення значних мас людей і навіть цілих народів. Репресивні заходи підкріплювалися відповідними законодавчими актами, наказами, на базі яких силовими структурами УСРР—УРСР тільки в 1936—52 роках було депортовано на спецпоселення за межі республіки більше 552 тис. громадян. Під час колективізації сільського господарства в 1930— 31 на основі рішень вищих органів влади та держ. управління СРСР на заслання до Уралу, Сх. та Зх. Сибіру, Далекого Сходу, Якутії було примусово відправлено з УСРР 63 817 сімей заможних селян. На підставі Постанови ЦК КП(б)У від 20 груд. 1934 «Про переселення з прикордонних районів нім. та польс. населення» до Сибіру в січ. 1935 було депор-
товано 9 470 г-в (бл. 40 тис. осіб; див. Депортації поляків з території Української РСР). Згодом відповідно до постанови РНК СРСР за № 776-120сс від 28 квіт. 1936 з прикордонних р-нів УСРР були виселені особи з числа поляків і німців, яких зарахували до категорії «неблагонадійних елементів» (усього 23 519 осіб). Після приєднання до СРСР зх.-укр. земель згідно з постановами РНК за № 2010 від 5 груд. 1939 та від 2 берез. 1940 адм. переселенню підлягали т. зв. колишні та їх родини (службовці колишніх держ. установ, органів суду, поліції, армії, комерсанти, польс. осадники, поміщики, власники заводів і фабрик). Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941— 1945 рад. спецоргани виселяли з України осіб нім. національності (1941; див. Депортація громадян німецької національності з території Української РСР 1941— 1942), а гітлерівці, відступаючи, провели масову депортацію населення України до нацистської Німеччини 1943—1944. 1944 за звинуваченням у зраді й співробітництві з гітлерівською адміністрацією (див. Колабораціонізм) до Серед. Азії було вивезено 191 тис. кримських татар, 16 тис. греків, понад 9,8 тис. вірмен, 12,6 тис. болгар (див. Депортації народів Криму в роки Другої світової війни). Депортації за національною ознакою здійснювалися в позасуд. порядку за рішенням державних органів. За своїм статусом більшість депортованих належала до категорії спецпереселенців; ч. з них (українці, німці, кримські татари) поселяли в спецтаборах. За домовленостями між СРСР та Польщею (договори від 9 верес. 1944 та 15 лют. 1951 про обмін ділянками держ. територій) за весь час переселенської акції польського уряду вдалося насильно виселити до УРСР 482 661 особу (див. також «Вісла», акція 1947). Наприкінці та по завершенні Другої світової війни з 1944 по 1952 з тер. зх. областей було вислано на спецпоселення у віддалені райони СРСР 203 662 особи, в т. ч. сімей членів Організації українських націоналістів та Української повстанської армії та їх
симпатиків — 182 543 особи, куркулів та членів їх родин — 12 135 осіб. У післявоєн. період відповідно Указам Президії ВР СРСР від 21 лют. та 2 черв. 1948 з тер. УРСР (за винятком зх. областей) виселялися терміном на 8 років особи, що злісно ухилялися від трудової діяльності в сільс. госп-ві та вели антигромадян. спосіб життя. В берез. 1951 за рішенням особливої наради при МГБ СРСР із зх. областей України у віддалені райони РРФСР було депортовано учасників секти єговістів (див. Єговізм) та членів їх сімей. На зламі 1980—1990-х було прийнято низку законодавчих актів, спрямованих на відновлення порушених прав депортованих народів: Декларацію ВР СРСР «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів щодо народів, яких було піддано примусовому переселенню, і забезпечення їх прав» (14 листоп. 1989), Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (17 квіт. 1991), Закон РРФСР «Про реабілітацію репресованих народів» (26 квіт. 1991). У жовт. 1992 у м. Бішкек (столиця Киргизстану) д-ви — учасниці Співдружності Незалежних Держав підписали «Угоду про відновлення прав депортованих осіб, національних меншин та народів» (ратифікована ВР України 17 груд. 1993), згідно з якою кожна країна взяла на себе зобов’язання забезпечити депортованим особам, що добровільно повертаються в місця свого проживання на момент депортації, рівні з постійно проживаючими там громадянами політ., й екон. права та умови для облаштування, працевлаштування, освіти, нац., культ. та духовного розвитку. Відповідно до Закону «Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про громадянство України”» (1997) особам, які зазнали депортації, та їхнім нащадкам, котрі повертаються на батьківщину і не мають ін. громадянства, надається громадянство України. Проблемами повернення, облаштування й відновлення прав депортованих крим. татар, болгар, вірмен, греків, німців опікується Держ. к-т України в справах національностей та міграції,
низка міжнар. орг-цій, зокрема: Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, Управління Верховного комісара ООН у справах нац. меншин. Літ.: Бугай М.Ф. Депортації населення з України в 30—50-ті роки. «УІЖ», 1990, № 10—11; Земсков В.Н. Спецпоселенцы (по документации НКВД—МВД СССР). «Социологические исследования», 1990, № 11; Брошеван В., Тыглянц П. Изгнание и возвращение. Симферополь, 1994; Винниченко І.І. Україна 1920—1980-х: депортації, заслання, вислання. К., 1994; Кримські татари 1944—1994 рр. Статті, документи, свідчення очевидців. К., 1995; Депортації. Західні землі України кінця 30-х—початку 50-х рр.: Документи, матеріали, спогади, т. 1— 3. Львів, 1996—2002; Акція «Вісла»: Документи. Львів—Нью-Йорк, 1997; Габриелян О.А., Петров В.П. Крым. Депортированные граждане: обустройство и социальная адаптация. Симферополь, 1997; Адамовський В.І. Масові депортації українського населення в 20-х — першій половині 30-х рр. XX ст. (за матеріалами вищого політичного керівництва України). В кн.: Історія України. Маловідомі імена, події, факти. К., 2003; Депортовані кримські татари, болгари, вірмени, греки, німці. Збірник документів (1989—2002). К., 2003; Платонова Н. Законодавчі та відомчі нормативні акти щодо спецпоселенців з України, 20-ті—60-ті роки XX ст. (за документами Державного архіву МВС України. «З архівів ВУЧК—ГПУ— НКВД—КГБ», 2003, № 1; Кримські татари: шлях до повернення. Кримськотатарський національний рух (друга половина 1940-х — початок 1990-х років) очима радянських спецслужб. Збірник документів та матеріалів, ч. 1. К., 2004. О.Г. Бажан.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДЕПОРТАЦІЇ В РЕТРОСПЕКТИВІ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
