ДЕБАГОРІЙ-МОКРІЄВИЧ (Дебогорій-Мокрієвич) Володимир Карпович (24(12).05.1848—02.11. 1926) — політ. діяч, революціонер, публіцист, мемуарист. Н. в м. Чернігів у дворянській родині. Дитинство провів у дідовому маєтку (с. Лука-Барська Літинського пов. Подільської губ., нині село Барського р-ну Він. обл.). Навч. (до 1864) в г-зіях м-ка Немирів та (до 1866) м.Кам’янецьПодільський. 1866—71 — студент фіз.-мат., потім — мед. ф-тів Київ. ун-ту. 1871 з братом Іваном, С.Коваликом, Г.Мачтетом, М.Судзиловським та ін. однодумцями був у т. зв. «амер. гуртку», що планував заснувати за океаном землеробську громаду. 1873 зустрівся у м. Локарно (Швейцарія) з М.Бакуніним (див. Бакунізм), прийняв його вчення, програму майбутнього визвольного повстання в Російській імперії. Того ж року приєднався до «Київської комуни», 1873—74 працював у теслярській артілі. Навесні 1874 брав участь у «ходінні в народ» (Поділля, Подніпров’я). Уникаючи арешту, восени 1874 з Києва дістався Радивилова, перетнув рос.-австрійс. кордон біля Бродів і знову приїхав до Швейцарії, після чого тієї ж осені з Я.Стефановичем розпочав у Києві створення т-ва «південних бунтарів» (1875—76 включало бл. 20 осіб, серед яких — І.Бохановський, Л.Дейч, В.Засулич, М.Фроленко, М.Ковалевська — громадян. дружина Д.-М.). Ініціював підготовку селянського заколоту в місцевостях, де збереглася пам’ять про гайдамацький рух та «київську козаччину» 1855. Контактував із діячами українського відродження (В.Беренштамом, Ф.Вовком, О.Андрієвським, Є.Борисовим), представниками земського руху. Сприяв В.Осинському в улаштуванні втечі керівників Чигиринської змови 1877 з Лук’янівської тюрми. Заочно звинувачуваний на «процесі 193-х», який відбувся 30(18) жовт. 1877 — 4 лют.(23 січ.) 1878 у Санкт-Петербурзі над частиною народ-
ницьких активістів (див. Процеси над народниками). 23(11) лют. 1879 затриманий жандармами в Києві, засуджений на 14 років і 10 місяців каторги, але восени втік з етапу. До зими 1880/81 переховувався серед польс. засланців у Сибіру, затим нелегально прибув до Москви й звідти таємно вирушив на еміграцію. 1882 на прохання М.Драгоманова прилучився до переговорів із рос. монархічною орг-цією «Добровільна охорона». 1882—85 мешкав у Сх. Румелії (Пд. Болгарія). В цей час женевський «Вестник “Народной воли”» вміщував його мемуари. Повернувшись до Швейцарії, Д.-М. 1887 налагодив співробітництво з час. «Самоуправление», вельми зблизився з М.Драгомановим, поділяючи ідею політичної свободи на засадах якомога більшої децентралізації та широкого місцевого самоврядування. Навколо них, зокрема, згуртувались І.Добровольський, П.Зелінський, В.Бурцев, В.МасловСтокоз. 1888—89 спільно випустили три числа ж. «Свободная Россия». 1894 Д.-М. під іменем Петра Каблукова прийняв болг. підданство. У Софії гостював у М.Драгоманова, познайомився з Лесею Українкою. Не полишав літ. праці (виступав у болг. пресі; у 1894—98 у Парижі, 1903 у Штутгарті (Німеччина) та 1906 у С.-Петербурзі видано його спогади). 1907 на сторінках ж. «Былое» оприлюднив обставини зарубіжної зустрічі народовольців з монархістами-емісарами високих держ. кіл С.-Петербурга. 1915 «Украинская жизнь» у Москві надрукувала надісланий ним лист «По поводу статьи Дейча “Украинская и общерусская эмиграция”». Від серед. 1917 Д.-М. — у Петрограді (нині м. С.-Петербург), з 1918 — в Україні. Опублікував нотатки про Ф.Вовка та М.Драгоманова. Хворів. 1922 вирушив до Болгарії. П. у м. Чирпан (Болгарія). Тв.: Воспоминания. СПб., 1906; От бунтарства к терроризму, кн. 1—2. М.—Л., 1930. Літ.: С.П-ра [Петлюра С.] Воспоминания Вл. Дебагория-Мокриевича. Стр. 598. СПб. 1906 г. «Украіна», 1907, № 9; Житецкий И. Литературные воспоминания о семидесятых годах. «Вестник Европы», 1908, № 10;
М.П. Драгоманов. Із споминів Володимира Дебогорія-Мокрієвича. «За сто літ», 1927, кн. 1; Єфремов С. Вол. Дебагорій-Мокрієвич (Посмертна згадка). «Записки Історично-філологічного відділу ВУАН», 1927, кн. 15; Ганцова-Берникова В. Революційна діяльність В.К.Дебагорія-Мокрієвича. Там само; Камінський В. Володимир Карпович Дебогорій-Мокрієвич в останні роки його життя (1917—1926). «За сто літ», 1928, кн. 3; Житецький І. Спогади В.К.Дебогорія-Мокрієвича за Хв.К.Вовка. «Україна», 1928, № 4; Рудько М.П. Революційні народники на Україні (70-ті роки XIX ст.). К., 1973; Деятели СССР и революционного движения России: Энциклопедический словарь Гранат. М., 1989. П.Г. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДЕБАГОРІЙ-МОКРІЄВИЧ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
