ГУЛЕВИЧІ — волин. шляхетський рід герба «Новина» (вживали також герб «Шеліга» з відміною). Походження Г. до останнього часу є дискусійним, однак відомо, що рід перебрався на Волинь із Галичини. За однією з гіпотез, родоначальником Г. був Богдан Воютинський (згаданий 1353), син Богдана Микулича, засн. Молдавського князівства. Васько Богданович із Воютич наприкінці 14 — поч. 15 ст. був власником низки с-щ на Галичині. Ймовірно, у серед. 15 ст. Г. переселилися на Волинь, залишивши за собою маєтки на Львівщині. На Волині рід швидко розрісся; за переписом 1528 війська Великого князівства Литовського (ВКЛ) 9 Г. (представники шести гілок) зобов’язувалися виставити 18 озброєних вершників. У 16 ст. маємо згадки про 15 відгалужень роду: Г., Воютинські, Долзькі (Должецькі), Дублянські, Затурецькі, Зброховичі, Зглобицькі, Зубиленські, Перекальські, Під-
250 ГУЛЕВИЧІВНА
дубецькі, Радошинські, Серницькі, Смолиговські, Твердинські та Цевонські, які володіли маєтками у Луцькому пов. Волинського воєводства. У 1-й пол. 17 ст. джерела фіксують лише Г., Г.-Воютинських, Г.-Дрохденських і Г.Перекальських. Поборовий реєстр Волин. воєводства 1629 називає 28 Г., власників 45 населених пунктів, у яких налічувалося 1129 димів. У 15—17 ст. представники тільки Воютинської гілки Г. посідали різні уряди на Волині й у ін. землях Речі Посполитої: писарів гродських і земських (9), стольників (5), підкоморіїв (5), войських (4), підсудків (4), хорунжих (3), ротмістрів (3), підстарост (3), суддів гродських і земських (3), ловчих (2), підстоліїв (2), каштеляна (1), старости (1). Серед Г.-Воютинських було чимало церк. діячів. Високих церк. посад досягли — Федір (чернече ім’я — Феодосій), єпископ Луцький і Острозький (у 1540—50-х рр.), Холмський і Белзький (у 1560-х рр.) та Володимирський і Берестейський (з 1565) і Семен (чернече ім’я — Сильвестр) Михайлович Г.-Воютинський (р. н. невід. — після 1647) — правосл. єпископ Перемишлянський (1633—37), засн. Білостоцького Хрестовоздвиженського чол. монастиря. Позбавлений 1637 єпископії, Г.-Воютинський став архімандритом Лавришівського Спаського монастиря (1637—47). Відомостей про нього після 1647 немає. Родинною усипальницею Г. упродовж 16—17 ст. була церква св. Димитрія в Луцьку. У 1-й пол. — серед. 17 ст. Г. переходять з православ’я у протестантизм або католицизм. Від 17 ст. Г. отримують уряди за межами Волині — у Чернігівському воєводстві, Брацлавському воєводстві, Руському воєводстві, Київському воєводстві тощо, а у 18 ст. — і поза укр. землями Речі Посполитої. Нащадки Юзефа Г.Дрозденського, волин. підчашого і панцерного ротмістра, у 2-й пол. 18 ст. перебираються у Великопольщу, де засновують нову гілку (існувала ще на поч. 20 ст.), родовим гніздом якої став маєток Млодзєвичі. Ті з Г., які залишилися на укр. землях, змогли добитися права на спадкове дворян-
ство Російської імперії й у 19 ст. мали свої маєтки не тільки на Волині, а й у Подільській губернії та Київській губернії. Найбільш відомі представники роду Г.: Василь Федорович Г.Затурецький (р. н. невід. — після 1597) — підстароста володимирський, а з 1565 — войський володимирський, молодший з 5 синів єпископа Феодосія Г.-Воютинського. 1569 — посол (депутат) від шляхти Волин. воєводства на Люблінський сейм, підписав унію (див. Люблінська унія 1569) ВКЛ з Короною Польською. На Варшавському сеймі 1597 виступив на захист правосл. церкви. Власник маєтків Затурці (нині село Локачинського р-ну), Несвіч (село Луцького р-ну) і Торчин (с-ще міськ. типу Луцького р-ну; всі Волин. обл.) у Луцькому пов. Волин. воєводства. Галшка (Гельжбета, Єлизавета) Василівна — див. Є.Гулевичівна. Габріель Богушевич Г.-Воютинський (бл. 1595—1672) — королів. ротмістр, багаторазовий посол (депутат) на сейми. Учасник Хотинської війни 1621. 1642—68 посідав уряд черніг. хорунжого, був послом на сейми від шляхти Волин. і Черніг. воєводств, депутатом на Радомський трибунал. 1644 був делегований волин. шляхтою на синод кальвіністів, що відбувся за ініціативи кн. Я.Радзивілла у литов. Орлі. Під час вторгнення шведів у Польщу 1655 Габріель Г.-Воютинський одним із перших разом з сином Павлом-Еразмом перейшов на їх бік, а пізніше приєднався до військ семиградського кн. Ракоці Дєрдя II. Обидва Г. за зраду були проголошені банітами (див. Баніція), але 1662, з огляду на заслуги роду, баніцію було скасовано королів. універсалом. Лукаш Богушевич Г.-Воютинський (р. н. невід. — 1655) — звенигородський староста і королів. ротмістр. Брат Габріеля Г.Воютинського. Поборця Волин. воєводства 1605. 1648 підписав елекцію короля Яна II Казимира Ваза. Брав активну участь у походах проти військ Б.Хмельницького: у Корсунській битві 1648, в обороні Збаража (див. Збаразька облога 1649), облозі Вінниці 1651 (див. Вінницькі оборони 1651, 1671), у Берестецькій битві 1651
та в багатьох ін. У берез. 1651, коли польс. військо оточило І.Богуна у Вінниці, Лукаша Г.Воютинського обрано депутатом для переговорів із козаками (разом із брацлавським підстолієм Ржевуським). Дж.: Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов, ч. 1, т. 1. К., 1859. Літ.: Boniecki A. Herbarz Polski, t. 7. Warszawa, 1904; Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej, t. 5. Warszawa, 1908; Баранович О. Залюднення України перед Хмельниччиною, вип. 1. К., 1931; Bakowa I. Hulewicz. В кн.: Polski Słownik Biograficzny, t. 10. Wrocław— Warszawa—Krakуw, 1962—64; Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. К., 1993; Кулаковський П. Земські урядники Чернігово-Сіверщини у 1621—1648 роках. В кн.: Центральна і Східна Європа в XV—XVIII століттях: Питання соціально-економічної та політичної історії. Львів, 1998; Мицько І. Про нащадків воєводи Богдана, засновника Молдавського князівства. «Знак. Вісник Українського Геральдичного товариства», 1999, число 19, серп. І.А. Тесленко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГУЛЕВИЧІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
