ГОРБОВИЙ Володимир Григорович (30.01.1899—21.05.1984) — держ., громад. та політ. діяч, юрист. Н. в м. Долина в сім’ї заможного селянина, який мав г-во в с. Оболоння (нині село Долинського р-ну Івано-Франк. обл.). Навч. в нар. шк. м. Долина, закінчив Стрийську г-зію. На початку Першої світової війни закінчив старшинську шк. Хорунжим стрілец. д-зії австрійс. армії брав участь у боях на італ. фронті. Пізніше став старшиною Української Галицької армії. В серп. 1919 у бою під м-ком Козятин був тяжко поранений, втратив око. Як поручик Херсон. д-зії Армії Української Народної Республіки 1920 дістався Чехословаччини, восени був удома. Включився в революц. підпільну боротьбу Української військової організації, а пізніше — Організації українських націоналістів, польс. влада тричі його арештовувала (у верес. 1921, жовт. 1922 та жовт. 1933), провів 3 роки в тюрмах і Березі Картузькій. 1923 вступив на юридичний ф-т Карлового ун-ту в Празі (Чехословаччина), 1928 здобув докторат права і відкрив у Долині адвокатську контору. Блискуче обороняв членів УВО, ОУН на політ. процесах у Варшаві (листоп. 1935 — С.Бандеру, Я.Чорнія і Є.Качмарського; див. Варшавський процес ОУН 1935—1936) та Львові (трав.—лип. 1936 — С.Бандеру та І.Равлика; див. Львівський процес ОУН 1936). Від верес. 1939 працював у апеляційному суді (Краків, Польща), у жовтні очолив Укр. к-т допомоги біженцям і полоненим. Після розколу в ОУН став на бік С.Бандери. Працював 1940—41 у Комісії держ. планування; у черв. 1941 обраний головою Укр. нац. к-ту (УНК); випустив «Маніфест напередодні війни» — заклик до відновлення Укр. д-ви, яку було проголошено у Львові 30 черв. 1941. У липні заарештований гестапо, звільнений 14 лип. 1942 через тяжку хворобу. З Кракова Г. з родиною переїхав до Праги, працював юрисконсультом у Мін-ві земельних справ Чехословаччини, на поч. 1947 дістав тимчасове громадянство. У липні Польща проголосила Г. воєнним
злочинцем за міфічну співпрацю з нацистами. У серп. 1947 його передано Польщі, а в лип. 1948 — спецслужбам СРСР. 6 лип. 1949 засуджений особливою нарадою МГБ СРСР за «зраду батьківщині» до 25-річного ув’язнення в концтаборах, яке відбув повністю в Мордовії та Озерлагу (Іркутська обл., РФ). Через духовну незламність не репатрійований як іноземець (за указом 1955) і не звільнений як інвалід (за указом 1956). 1 серп. 1972 вийшов на свободу, був відправлений не до родини в Прагу, а в с. Оболоння, де старого і немічного Г. чекало життя страшніше, ніж у концтаборі — моральний терор, відсутність будь-яких засобів до існування, безпритульність, поступове послаблення зору в єдиному оці. Після 12 років боротьби за виживання Г. помер від інсульту в м. Долина. Залишив спогади «Свобода совісті», конфісковані КДБ і досі не видані. Тв.: Відкритий лист голові Ради Міністрів СРСР А.Косигіну від 28 липня 1976 р. «Визвольний шлях», 1976, № 12; В альбом грядущим поколінням. Там само, 1981, № 12. Літ.: Шифрін А. Четвертий вимір: Спогади. Мюнхен, 1973; Некролог. «Ukraine Quarterly». 1984, № 4; На прославу великого патріота. «Вісник ООЧСУ» (Нью-Йорк), 1984, № 7/8; Світлій пам’яті д-ра В.Горбового, незламного Борця за Волю України: Документи й матеріали. «Визвольний шлях», 1984, № 9; Караванський С. Мої зустрічі з В.Горбовим. Там само, № 4; Сл. п. д-р Володимир Горбовий. Там само, 1984, № 8; Бедрій А. Борець і мученик за Україну — д-р Володимир Горбовий. Дрогобич, 1995; Климишин М. Незламний характер. «Визвольний шлях», 1996, № 4; Арсенич П., Олійник М. Захисник Степана Бандери. «Галичина», 1998, 31 січ. Г.П. Герасимова.
РСДРП(б) — газ. «Голос социалдемократа». Делегат обласного з’їзду рад Пд.-Зх. краю (квіт. 1917). Від трав. 1917 — чл. Київ. к-ту РСДРП(б), виконкому Київ. ради робітн. депутатів, у листоп. — чл. виконкому Київ. об’єднаної ради робітн. і солдатських депутатів. Під час липневих заворушень у Петрограді (нині м. Санкт-Петербург) 18(05) лип. 1917 був заарештований юнкерами, але під тиском Київ. к-ту РСДРП(б) звільнений. 9 листоп. (27 жовт.) на пленумі київ. рад обраний до ревкому для підготовки збройного повстання робітників і революц. солдатів, був заарештований разом з ін. керівниками більшовиків військовиками штабу Київського військового округу, звільнений після капітуляції останнього. Виступив проти проведення повстання на заклик більшовиків напередодні Всеукраїнського з’їзду рад селянських, робітничих і солдатських депутатів 1917. 5 груд. 1917 на обласному (крайовому) з’їзді РСДРП(б) обраний чл. Гол. к-ту РСДРП(б) — соціал-демократії України, на Першому Всеукраїнському з’їзді рад — чл. ЦВК рад України. У січ. 1918 — уповноважений Народного секретаріату для проведення в Києві повстання робітників і солдатів проти Української Центральної Ради, один з його кер. Від 28(15) січ. 1918 — чл. заг.-міськ. Військ.-революц. к-ту. Керував повсталими на Печерську (див. Київське (січневе) збройне повстання 1918). Під час намагань відновити зв’язок з ін. р-ми міста був схоплений прибічниками УЦР і закатований. Похований 13 лют. (31 січ.) 1918. Літ.: Памятник борцам пролетарской революции, погибшим в 1917— 1921 гг. М.—Л., 1925; Великий Жовтень на Київщині. К., 1957. О.Й. Щусь.
Горгіппа з династії Спартокідів. Місто згадується Страбоном та Стефаном Візантійським. Г. була однією з осн. гаваней та опорним прикордонним пунктом на пд. сх. Боспорської д-ви, керували нею намісники царя. У 4—3 ст. до н. е. простежується розквіт економіки та к-ри Г.: її тер. значно розширюється, зводяться монументальні будинки, споруджується святилище Деметри (у грец. міфології — богиня родючості та землеробства), розвиваються ремесла, перш за все керамічне (у місті існували великі ергастерії — ремісничі майстерні, квартал гончарів). Бл. серед. 3 ст. до н. е. місто зруйновано, але його досить швидко відновили. Наприкінці 2 ст. до н. е. Г. входить до складу Понтійського царства, з-під влади якого звільняється 63 до н. е. У 2 ст. н. е. наступає новий розквіт міста, споруджуються оборонні мури, монументальні будинки, храми Афродіти (богиня кохання і краси) і Посейдона (бог моря і мореплавства). Наприкінці 30-х рр. 3 ст. місто було розорено готами і відновлено тільки у 2-й пол. 3 ст. У 70-ті рр. 4 ст. Г. остаточно занепала. Розкопки міста почалися у 19 ст., досліджувалися кургани. Городище вперше розкопане 1949 (В.Блаватський), систематично досліджується з 1960 (І.Кругликова, з 1972 — К.Алексєєва).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Горбовий Володимир Григорович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
