ГЕЙДЕНРЕЙХ-ДЕ-ГЕНІНГ Михайло (Міхал-Ян) Карлович (1830 або 1831—1886) — військовик, революціонер. Із шляхтичів Київ. губ. Навч. у Київ. ун-ті. Від 1850 служив у рос. армії, 1852 став офіцером. 1859 вступив до Академії Генштабу, 1861 закінчив її. Член гуртка, очолюваного З.Сєраковським та Я.Домбровським. За підозрою в причетності до антиурядової орг-ції заарештований восени 1862, ув’язнений до Варшавського ордонансгаузу. Навесні 1863 звільнений за браком доказів звинувачення, подав рапорт про відставку через хворобу й улітку залишив службу (останній чин — штабс-капітан Катериносл. драгунського полку). Одразу по тому перейшов на нелегальне становище. У польському повстанні 1863—1864 — підляський воєвода, генерал (псевдонім — Крук). Відвідував Галичину, звідки виряджав збройні експедиції на Волинь. Відзначався гуманним ставленням до полонених із каральних військ, з числа яких, зокрема, ч. українців і росіян пристала до керованих ним підрозділів. Серед його соратників були нащадок запороз. козаків Митрофан Подхалюзін, кубанський козак Петро Кузнецов («Ураган»), П.Краснопевцев та ін. колишні солдати російської армії. 1864 емігрував до Франції, де й помер. Літ.: Русско-польские революционные связи, т. 1—2. М., 1963; Дьяков В.А., Миллер И.С. Революционное движение в русской армии и восстание 1863 г. М., 1964; Дьяков В.А. Деятели русского и польского освободительного движения в царской армии 1856—1865 годов. М., 1967. П.Г. Усенко.
меччина) на тер. Тевтонського ордену. 1525, після прийняття васалітету Польщі (1466) і секуляризації ордену, члени роду перебували на службі в польс. короля. Г. навч. в нім., італ. і франц. ун-тах, вивчав рим. право і мови. Після повернення до Польщі став секретарем прусського герцога Альбрехта II Фрідріха, васала польс. короля. Від 1578 — секретар канцлера й гетьмана великого коронного Речі Посполитої Я.Замойського та королів. секретар (1581—1612). 1585 отримав шляхетське звання і герб. Брав участь у посольствах Речі Посполитої до Пруссії, Курляндії (нині тер. сучасної Латвії на зх. і пд. зх. від Ризької зат.), Ліфляндії (нині тер. сучасних пн. ч. Латвії і пд. ч. Естонії) тощо, а також очолював деякі з них. Входив до складу гуртка гуманістів, покровителем якого був Я.Замойський, останньому Г. склав панегірик. Його праця «Коментарі про Московську війну» (шість книг) присвячена подіям Лівонської війни 1558—1583. Містить історико-географічні відомості про Україну, описи Києва, Переяслава (нині м. Переяслав-Хмельницький), Білої Церкви. Значна увага приділяється Косинського повстанню 1591— 1593 і Наливайка повстанню 1594—1596. Г. підтримував репресивну політику польс. уряду щодо козаків, поділяв погляди Я.Замойського і короля Стефана Баторія щодо важливості для Речі Посполитої збереження миру з Османською імперією і Кримським ханством шляхом угамування козаків. Тв: De bello Moskovitico commentariorum librisek. Krakоw, 1584; Bazel, 1588; М., 1841; Rerum Polonicarum ab eхcessu Sigismundi Augusti libri XII («Дела польские от смерти Сигизмунда Августа»): в 12 кн. Франкфурт-наМайне, 1672. Літ.: Słownik Biograficzny historii powszechney do XVII stulecia. Warszawa, 1968; Ковальский Н.П., Мыцык Ю.А. Рейнгольд Гейденштейн и его известия о освободительной борьбе украинского народа во второй половине XVI в. В кн.: Вопросы германской истории и историографии. Днепропетровск, 1976. Н.О. Герасименко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГЕЙДЕНРЕЙХ-ДЕ-ГЕНІНГ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
