20.03.1945) — польс. історик. Походив з полонізованої єврейс. родини. Закінчив юрид. ф-т Варшавського ун-ту, потім студіював історію в Берліні, Парижі, Цюриху, Відні, Лондоні, був зв’язаний з польс. соціаліст. рухом. Від 1915 працював у Варшавському ун-ті: проф. (1919), декан гуманітарного ф-ту (1927—34). Один із організаторів Ін-ту досліджень нац. справ (1919), Ін-ту історії Варшавського ун-ту (1931), співзасн. Міжнар. к-ту істор. наук, чл. численних академій і наук. т-в у Польщі та європ. країнах. Прихильник Польс. соціаліст. партії, потім — Ю.Пілсудського; у 1930-х рр. відійшов від останнього та зблизився з демократ. клубами. Під час Другої світової війни перейшов на нелегальне становище і таємно співпрацював із Бюро інформації та пропаганди підпільної Армії Крайової. 1944 потрапив до рук гестапо. П. у нім. концтаборі ДораНордгаузен. Наук. роботу розпочав у галузі медієвістики, досліджуючи давнє польс. право («Покарання в найдавнішому польському праві», 1907; «Карне право в статутах Казимира Великого», 1909); підсумком студій стала 2-томна «Історія польського карного права» (1908—09). Здійснив порівняльний аналіз держ.-правових систем європ. країн у період середньовіччя і Нового часу. Вів наук. семінари у Варшав. ун-ті, «випускниками» яких стали відомі польські історики (С.Арнольд, Я.Воліньський, О.Гейштор, М.Маловіст, Т.Мантойффель, В.Мощеньська, М.-Г.Серейський, Г.Яблоньський та ін.). У галузі нової історії залишив праці про політику Наполеона I та Франції щодо польс. питання, зокрема фундаментальну роботу «Франція — Польща 1795—1845» (1925), а також про формування модерних націй («Розвиток новочасної національності», 1924). Багато років вивчав життя та діяльність кн. А.Чарторийського («Адам Чарторийський», т. 1—3, 1948—50), звернувши увагу на роль психології особистості в істор. процесі. Цікавився теор. історією, написав широковідому методологічну працю «Історика» (1921 і кілька пізніших видань), в якій виклав власні погляди на
49 ГАНДЕЛЬСМАН
С.Г. Гангеблов.
М. Гандельсман.
50 ГАНДЗЮК
пізнання історичне, назвавши свою теорію «соціопсихологічною». Був видавцем багатьох істор. джерел, автором публіцистичних праць. Тісно співпрацював із Українським науковим інститутом у Варшаві, у виданнях якого опублікував монографію «Українська політика князя Адама Чарторийського напередодні Кримської війни» (1937). Докладно й об’єктивно показав формування укр. нац. руху на традиціях козацтва 17 ст., не обійшов питань особливостей польс.-укр. стосунків у Галичині. Літ.: Kieniewicz S. Marceli Handelsman. В кн.: Historycy warszawscy ostatnich dwоch stuleci. Warszawa, 1986; Зашкильняк Л. Формирование и развитие исторической науки в Польше. Львов, 1986. Л.О. Зашкільняк.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГАНДЕЛЬСМАН МАРЛЕЦІЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
