Тимчасове військове генерал-губернаторство Галичини (від 1916 — Генерал-губернаторство областей АвстроУгорщини, зайнятих по праву війни, від 1917 — Обласний комісаріат Галичини та Буковини) — тимчасова адм.-тер. одиниця, ств. царським урядом Російської імперії для управління окупованими рос. армією під час Першої світової війни землями Австро-Угорщини. Г.г.-г. створене 4 верес. (22 серп.) 1914 з центром у Львові. У 1-й період (до літа 1915) складалося з 4-х утворених у різний час губерній: Львів. (губернатор Мельников), Терноп. (Чарторижський), Чернів. (Євреїнов) та Перемишльської, яка існувала протягом берез. — трав. 1915. Від 10 верес. (28 серп.) 1914
30 ГАЛИЦЬКЕ
по 5 квіт. (23 берез.) 1916 посаду генерал-губернатора, який безпосередньо підпорядковувався команд. Південно-Західним фронтом, обіймав ген.-ад’ютант граф Г.Бобринський. Політика останнього була спрямована на створення передумов, сприятливих для приєднання окупованих тер. до Рос. імперії. З цією метою за підтримки місц. орг-цій москвофільської (див. Москвофільство) орієнтації провадилася політика русифікації нас., преси і шкільництва (всі укр. видання й школи було закрито й замінено рос.) та масового навернення, як добровільного, так і примусового, греко-католиків (див. Українська греко-католицька церква) до православ’я, чим опікувалися архієпископи Волинський — Антоній (Храповицький) — та Холмський — Євлогій (Георгієвський). Переслідування Тимчасовим жандармським управлінням Галичини діячів укр. та єврейс. політ. і громад. орг-цій вилилося в масові арешти та депортації нас. у внутр. губернії імперії за звинуваченням у «мазепинстві» та шпигунстві. Було впроваджено також інститут заручництва. У кожному повіті влада належала призначуваному повітовому начальнику та двом його помічникам. Загалом політика рос. адміністрації у 1-й окупаційний період обернулася (за влучним висловом П.Мілюкова у 4-й Держ. думі; див. Державна дума Російської імперії) «світовим скандалом». Поразки рос. армії у трав.—черв. 1915 призвели до втрати більшої ч. тер. генерал-губернаторства (під рос. контролем залишилося тільки 8 повітів Терноп. губ.) та до появи кількох сотень тисяч добровільних (москвофіли) та примусових (чол. нас. призовного віку) біженців. Ген.-губернатор та його канцелярія були евакуйовані зі Львова у Київ. Царським указом від 17(04) берез. 1916 посаду ген.-губернатора було скасовано. Успіхи рос. армії влітку 1916 (див. Брусиловський прорив 1916; під контролем Росії опинилися 33 повіти Галичини та Буковини) зумовили відновлення в лип. 1916 генерал-губернаторства під новою офіц. назвою — «Генерал-губернаторство областей Австро-Угорщини, зайнятих по праву війни» — з центром
спочатку в Тернополі, а від 28(15) жовт. 1916 — у Чернівцях. Складалося воно з двох губерній: Терноп. (губернатор Чарторижський) та Чернів. (губернатор Лігін). Від 23(10) лип. 1916 на посаді ген.-губернатора перебував колиш. Київ. ген.-губернатор, ген.-ад’ютант Ф.Трепов. Його політика відзначалася поміркованістю й була спрямована в першу чергу на задоволення потреб фронту та діючої армії. Де-факто поновили свою роботу укр. освіт. заклади, припинилося переслідування греко-католиків (представником протопресвітера військ. і мор. духовенства було призначено проф. Київської духовної академії протоієрея Ф.Титова) та «мазепинців». Після Лютневої революції 1917 Ф.Трепов 26(13) берез. 1917 передав управління генерал-губернаторством своєму помічникові ген.-лейтенанту Усову. Рішенням Тимчасового уряду генерал-губернаторство було перетворено на «Обласний комісаріат Галичини та Буковини» в складі Терноп. та Чернів. губерній з центром у Чернівцях, а на посаду обласного комісара 5 трав. (22 квіт.) 1917 було призначено Д.Дорошенка, який отримав права генерал-губернатора і мав керуватися в своїй роботі старим поміркованим «Положенням» від 16(03) лип. 1916, осн. пункти якого було вирішено залишити в силі. Найбільш одіозні повітові начальники були замінені укр. діячами (переважно петербуржцями та киянами), посади губернських комісарів отримали теж українці: Чернів. — О.Лотоцький, Терноп. — І.Красковський. Відступ рос. військ, який розпочався в лип. 1917, призвів у серп. до втрати Буковини та значної ч. Терноп. губ. і як наслідок до евакуації у Київ органів управління комісаріату. Канцелярія комісаріату залишилась у спадок урядам Української Центральної Ради. Д.Дорошенко склав повноваження обласного комісара тільки 18 квіт. 1918 у зв’язку з розформуванням управлінь комісаріату. Літ.: Петрович І. Галичина під час російської окупації. Відень, 1915; Дорошенко Д. Галицька руїна 1914— 1917 рр.: Спогади і враження. «Наше минуле», 1918, кн. 3; Його ж. Мої спомини про недавнє минуле (1914— 1920). Мюнхен, 1969; Петрова М.В. Из прошлого рода графов Бобринских. «Вопросы истории», 1993, № 5;
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГАЛИЦЬКЕ ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРСТВО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
