ГАЗЕТА (від італ. gazetta — назва дрібної монети) — інформаційне видання, яке виходить з правильною періодичністю і містить найважливіші поточні відомості про життя країни, регіону, міста тощо. Виконуючи насамперед інформаційну функцію, Г. є водночас засобом соціальної стратифікації та інструментом політ. боротьби. Для історика вона є також важливим істор. джерелом, ступінь достовірності якого залежить гол. чин. від політ. режиму, за якого видавалася чи видається Г., професіоналізму та добросовісності її видавців. Прообразами сучасних Г. були «Acta senatus» та «Acta diurna urbis», що випускалися в Римі Стародавньому за розпорядженням Гая Юлія Цезаря (1 ст. до н.е.). Ці зведення офіц. відомостей та новин вивішувалися в людних місцях. У Китаї Г. «Ді бао» («Столичний вісник») випускалася з 7 ст. В Європі у добу середньовіччя поширювалися рукописні листки новин («relationes» в Італії та Німеччині); ч. з них із кін. 15 ст. виходила друком. Регулярно Г. в Європі починають видаватися від поч. 17 ст.: «Strassburger Relation» та «Aviso-Relation oder Zeutung» з 1609, «Frankfurter Journal» з 1616, «The Weekle News» (Лондон) з 1622, «La Gazette» (Париж) з 1631. Відтоді слово Г. входить у широкий обіг. Зародки укр. преси історики вбачають у друкованих універ-
салах гетьмана І.Виговського (1657—59), в яких вміщувалися не тільки накази й розпорядження, а й різні поточні відомості. У Росії попередником газет вважаються рукописні «Вестовые письма, или Куранты», що з 1621 складалися Посольським приказом для царя та його оточення. Поява першої Г. в Росії пов’язана з ім’ям Петра I («Ведомости», 1702—27). Від 1728 до 1917 виходили «Санкт-Петербургские ведомости», з 1756 по 1917 — «Московские ведомости». Власне газетна справа в Україні починає розвиватися від 2-ї пол. 18 ст. («Gazette de Lйopol», Львів, 1776; «Харьковский еженедельник», 1812; «Одесский вестник», 1828). Від 1838 в усіх губернських містах почали видаватися «Губернские ведомости», які виходили до 1917 (у Катеринославі, нині м. Дніпропетровськ, і Херсоні до 1918). Місцем видання «Волынских губернских ведомостей» був Житомир. У заг. масі друкованої продукції, що виходила в Україні в 19 ст., переважали видання журнального типу; втім, відмінність між Г. і журналом часто була нечіткою. Офіц. губернські та міські газетні видання складалися, як правило, з 2-х ч.: у першій вміщувалися офіц. розпорядження уряду й місц. влади, різні оголошення; у другій увага фокусувалася на повідомленнях про місц. новини, пожежі, види на врожай, ціни тощо. Особливістю тогочасної газетної періодики було вміщення в ній широкого кола відомостей історико-краєзнавчого характеру — статей з історії, етнографії, географії краю, а також актуальних мед., госп. та ін. порад. Від 2-ї пол. 19 ст. Г. в Україні стають орієнтованими за напрямами і жанрами. Зразком Г. монархічно-консервативного напряму був «Киевлянин» (1864— 1919), який субсидувався царським урядом. Ліберальної орієнтації дотримувалися «Киевский телеграф» (1873—76 — фактичний орган Київ. громади), «Киевское слово», «Волынь» (Житомир), «Южный край» (Харків), «Степь» (Катеринослав), демократ. — «Черниговский листок». У Західній Україні діапазон політ. орієнтацій преси був ще
ширшим. Неодноразово змінювала напрям «Зоря Галицька», яка була створена 1848 як орган Головної руської ради, але 1850 перейшла на москвофільські (див. Москвофільство) позиції, а 1854 повернулася в русло народовства (див. Народовці). Найстарішою і впродовж тривалого часу єдиною щоденною Г. в Україні було львів. «Діло» (1880—1939) — орган народовців Галичини, який з 1899 став органом Нац.-демократ. партії (пізніше — Української трудової партії), а з 1925 — Українського національно-демократичного об’єднання. «Діло» зарекомендувало себе як всеукр. орган з незалежним, а отже — часом опозиційним спрямуванням. Г. вела боротьбу за права українців в Австро-Угорщині, зокрема за укр. ун-т у Львові. Радикальним напрямом відзначалася також Г. «Світ» (1881—82). Двотижневик «Народ» (з 1890) невдовзі став офіційним органом Української радикальної партії. Близькими за напрямом до цих видань були чернів. «Буковина» (з 1895), а також «Наука», що з 1897 виходила на Закарпатській Україні. За редакцією І.Франка та М.Павлика видавалася Г. «Хлібороб» (1891—93, Львів, Коломия). Укази царського уряду, спрямовані на заборону укр. друку, змушували українців Наддніпрянської України задовольняти свої інформаційні потреби друкованою продукцією чужих мов, насамперед рос. і польс. Лише після революції 1905—1907, яка частково зруйнувала антиукр. цензурні перешкоди, стало можливим видання Г. укр. мовою. Першою з них у підрос. Україні була Г. «Хлібороб» (Лубни), але після появи 5-го номера її закрили. Через цензурні утиски були закриті «Боротьба» в Києві, «Вільна Україна» в Санкт-Петербурзі, «Добра порада» і «Запорожжя» в Катеринославі, «Народна справа» в Одесі, «Слобожанщина» в Харкові. Лише 7 місяців протрималася у Києві щоденна «Громадська думка» під редакцією Ф.Матушевського. Більше пощастило «Раді», яка проіснувала з верес. 1906 до серп. 1914. Перша світова війна призвела до цілковитого руйнування укр. газетної справи — як на Наддніпрянщині, так і в окупованій
рос. армією Галичині. Відродження газетярства стало можливим лише в роки української революції 1917—1921. Фактичним продовженням «Ради» стала «Нова рада» під редакцією А.Ніковського; серед робітників була популярною «Робітнича газета» (ред. — В.Винниченко), серед селян — «Народна воля» і «Боротьба» (ред. — М.Шраг). Газети видавалися не лише в губернських центрах, а й у повітових містах. З’являються офіц. газетні видання — «Вісті з Української Центральної Ради», «Вісник Генерального Секретаріату України», «Вісники» окремих міністерств і урядових установ, що виходили в Києві, Вінниці, Кам’янці-Подільському. В Західноукраїнській Народній Республіці (Станіслав, нині м. Івано-Франківськ) видавалися газети «Свобода», «Народ», «Республіка» тощо. Загалом 1918 виходило 127 укр. газет (з 311, що друкувалися чи розповсюджувалися на тер. України). Відновлення цензури в часи гетьманування П.Скоропадського призвело до закриття низки «лівих» видань («Боротьба» і «Народна воля» в Києві, «Мысль народа» і «Наш луч» у Катеринославі, «Дніпро» в Херсоні). З утвердженням рад. влади кількість газет в Україні значно зменшилася: ті видання, які не поділяли ідеологію режиму, закривалися. Україномовна преса майже зникла — 1923 видавалося лише 28 укр. газет. З проголошенням курсу на українізацію (див. Українізації політика) справи україномовної преси дещо поліпшилися: станом на 1 берез. 1926 виходило вже 50 укр. газет. 1932 українізація преси досягла 87,5 %, але оскільки в Україні поширювалися великі наклади рос. видань, заг. співвідношення залишалося не на користь україномовної преси. Укр. мовою друкувалися «Комуніст» у Харкові (двомовний), «Вісті ВУЦВК», «Більшовик України» в Києві, «Селянська біднота». Жорсткий інформаційний тиск на україномовну пресу давався взнаки і на тер. Зх. України. В умовах польс. окупації «Діло» та «Український голос» мусили часто змінювати назви. Інформаційна політика в СРСР базувалася на принципах
17 ГАЗЕТА
18 ГАЗІ
Я. Гайвас.
цензури, дозування та уніфікації інформації, нетерпимості до будь-якої самостійної думки. Преса проголошувалася колективним пропагандистом та організатором соціаліст. буд-ва. Вона мала інформувати про парт. ухвали та рекламувати вироб. досягнення. Кампанії боротьби проти бурж. націоналізму зробили пресу дієвим інструментом політ. репресій. Газети створювали свої опорні пункти на підпр-вах і в навч. закладах, організовували рух «рейдових бригад» для ліквідації «проривів» і «шкідництва» на вир-ві. Преса формувала в сусп-ві відчуття «обложеної фортеці», мілітаризувала свідомість, створювала атмосферу нетерпимості до інакомислення. Загалом, інформаційна політика в УРСР мала хвилеподібний характер: певні ознаки лібералізації, пов’язані з критикою «культу особи», змінювалися періодами жорстких цензурних утисків і гонінь на укр. слово. Україномовні видання в заг. обсязі газетної продукції, що поширювалася в УРСР, переважали неукраїномовні й у післявоєн. період, але питома вага їх з часом зменшувалася (1950 із 1192 газет україномовних було 972, 1980 із 1274 — 874). Найбільш тиражними були: «Радянська Україна» (перейм. 1943 Г. «Комуніст»), російськомовна «Правда Украины», «Сільські вісті», «Робітнича газета». Обласних газет 1980 видавалося 72, міськ. і районних — 531. Із здобуттям незалежності структура ЗМІ в Україні істотно змінилася. Станом на 25 черв. 2004 серед майже 20,9 тис. зареєстрованих періодичних видань газети становили понад 13,5 тис., причому переважна їх ч. належала комерційним структурам. Новим різновидом газетних видань стали газети, розповсюджувані через Інтернет, у т. ч. опозиційна «Українська правда». За перші 10 років незалежності разовий тираж газет зріс з 25 до 39 млн примірників. Але загалом забезпечення нас. пресою порівняно з багатьма європ. країнами лишається невисоким. Відповідно до норм ЮНЕСКО, мінімальною для цивілізованих країн кількістю джерел інформації є 100 прим. газет на 10 тис. нас. В Україні цей показник істотно ниж-
чий. Явно переважають у медіапросторі російськомовні видання — це газети як рос. ЗМІ (які реєструються в Україні у варіантах «Известия—Украина», «Труд», «АиФ в Украине», «Комсомольская правда в Украине»), так і укр. (найбільш масові — «Факты и комментарии», «Бульвар», «Сегодня», «Киевские ведомости»). Двома мовами виходять «Голос України», «Робітнича газета», «Дзеркало тижня», трьома — «День». Літ.: Библиография периодических изданий России 1901—1916, т. 1—4. Л., 1958—61; Русская периодическая печать (1702—1894). Справочник. М., 1959; Федченко П.М. Преса та її попередники. К., 1969; Преса Української РСР. 1918—1975. Науково-статистичний довідник. Х., 1976; Преса Української РСР. 1918—1985. Статистичний збірник. Х., 1986; Федоришин П.С. Преса і українська державність. 1917—1920 рр. Тернопіль, 1996; Животко А. Історія української преси. К., 1999. Я.В. Верменич.
поході на Ширван (істор. обл. в Азербайджані). 1581 потрапив у полон до персів. 1585—88 жив при дворі турец. султана Мурада III. 1588 з допомогою султана здобув крим. престол. Ставши ханом, запровадив звання 2-го спадкоємця — нурредин-султана. Посилив військ.-політ. активність Кримського ханства й організував кілька великих військ. походів на Річ Посполиту й Рос. д-ву. 1592—1606 на чолі своїх військ брав активну участь в австро-турец. війні. П. у листоп. 1607 (за ін. даними, в берез. 1608), захворівши на чуму. Г.-Г. II увійшов в історію Крим. ханства як визначний полководець і держ. діяч, що цілеспрямовано домагався послаблення залежності Криму від Османської імперії.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГАЗЕТА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
