ГАДЗАМАН Іван (р.н. і р.с. невід.) — громад. та політ. діяч на Далекому Сході (див. Далекосхідні поселення українців). Учитель із Перемишля (нині м. Пшемисль, Польща). Інтернований під час Першої світової війни до Сибіру, згодом — до м. Хабаровськ (нині місто в РФ). Скрізь намагався організувати навчання укр. дітей рідною мовою, за що переслідувався царською владою. Після Лютневої революції 1917 — активний діяч Хабаровської укр. громади. 1918—20 — секретар з освіт. справ Укр. далекосх. секретаріату. Від осені 1918 — у м. Владивосток (нині місто в РФ), керував лекційною комісією місц. т-ва «Просвіта». Од квіт. 1919 — ред. газ. «Щире слово»; заст. голови, з квітня 1920 — голова «Просвіти». Активно займався організацією укр. шкільництва на Зеленому Клині, виданням укр. підручників. Автор проекту Конституції нац.-культ. автономії (самоврядування) українців Далекого Сходу. Літ.: Л-ко М. Українство на Далекому Сході. В кн.: Нова Україна. Календар на рік 1921-ший. Владивосток, 1921; Світ І. Український театр в Азії. «Свобода», 1953, 28 серп.; Його ж. Українсько-японські взаємини 1903— 1945: Історичний огляд і спостереження. Нью-Йорк, 1972; Його ж. Українська молодь Далекого Сходу. «Визвольний шлях» (Лондон), 1976, кн. 2; Попок А. Українське театральне та хорове мистецтво на Далекому Сході у ХХ ст. Там само, 2001, кн. 7; Його ж. Українські поселення на Далекому Сході. Історико-соціологічний нарис. К., 2001. А.А. Попок.
їв. губнаросвіти, ред. ж. «Пролетарська освіта». Від 1921 — у Москві, один із засн. літ. групи «Село і місто», автор зб. поем «З дороги» (1922). 1923 виступав проти формального методу в літературознавстві. Від 1925 — викл. одес. вузів, чл. спілки революц. письменників «Західна Україна», засн. і ред. неперіодичного ж. «Блиски» (1928—29). Один із лідерів «Гарту», голова одес. філії Держ. вид-ва України. Як публіцист виявив себе під час літературної дискусії 1925—28 (низка статей в журналах, кн. «На безкровнім фронті»). Автор поем «Айнштайн», «Земля» (обидві — 1925), «Заклик Червоного Ренесансу» (1926), «Розум» (1929), фантастичної повісті «Кінець» (1927) та ін. худож. праць, позначених впливами експресіонізму, а також наук. досліджень про творчість Є.Григорука, Г.Михайличенка, В.Чумака. В рукописі залишився роман-трилогія «Визволена Україна»; підготовлені до друку «Нотатки з історії української літератури» зникли. П. у м. Одеса. Тв.: Революционное движение в Восточной Галиции: (Конец 1918 и начало 1919 гг.). М.—Пг., 1923; Із поезії 20-х років. К., 1959. Літ.: Лейтес О. Володимир Гадзінський. В кн.: Гадзінський В. Айнштайн. Земля. М., 1925; В.А. Гадзінський. Некролог. «Металеві дні», 1932, № 7/8; Степняк М. Володимир Гадзінський. Некролог. «Червоний шлях», 1932, № 7/8; Борці за возз’єднання. Львів, 1989; Чорногуз Т. «Хай б’ють в мене бурі…». (Забуте ім’я В. Гадзінського). «Українська мова і література в школі», 1990, № 8; Кравців Б. Зібрані твори, т. 3. К., 1994; Григораш Д. Гадзінський Володимир. «Українська журналістика в іменах», вип. 4. Львів, 1997. Г.П. Герасимова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГАДЗАМАН ІВАН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
