ВОСЬМА ГВАРДІЙСЬКА АРМІЯ — заг.-військ. з’єднання рад. військ, ств. в роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 (16 квіт. 1943) із 62-ї армії. У складі Південно-Західного фронту (від 20 жовт. 1943 — Третій Український фронт) взяла участь в Ізюм-Барвінківській наступальній операції 1943 та Донбаській наступальній операції (див. Донбаські операції 1941—1943), внаслідок яких рад. війська форсували в лип. 1943 р.Сіверський Донець (прит. Дону), захопили й розширили плацдарм на його правому березі на пн. від м. Слов’янськ, а в серп.—верес. 1943 завершили визволення Донбасу. В ході битви за Дніпро з’єднання В. г.а. взяли участь у визволенні Запоріжжя та Дніпропетровська. Під час боїв за Правобережну Україну успішно діяла в Нікопольсько-Криворізькій наступальній операції 1944, Березнегувато-Снігурівській наступальній операції 1944 і Одеській наступальній операції 1944. Протягом квіт. 1944 визволила ч. Волин. обл. У квіт. 1944 виведена в резерв Ставки Верховного Головнокомандування, 13 черв. 1944 передана Першому Білоруському фронтові, в складі якого протягом 1945 брала участь у Білоруській наступальній операції 1944, ВіслоОдерській наступальній операції 1945, Сх.-Померанській наступальній операції 1945. Відзначилася у Берлінській наступальній операції 1945. Командувачі: В.Чуйков(трав.—жовт.1943,листоп.1943— трав. 1945), І.Масленников (жовт.— листоп. 1943). Літ.: Чуйков В.И. В боях за Украину. К., 1972; Його ж. От Сталинграда до Берлина. М., 1980. Н.М. Руденко.
росошанському напрямах у черв. — лип. 1942. Під час оборонного та наступального періодів Сталінградської битви 1942—1943 прикривала з повітря війська Сталінградського (1-го формування), Пд.Сх. і Сталінградського (2-го формування) фронтів, брала участь у повітряній блокаді оточеного ворожого угруповання, в груд. 1942 підтримувала сухопутні війська при розгромі котельниковського угруповання ворога. У складі Південного фронту (від 20 жовт. 1943 — Четвертий Український фронт) допомагала наземним військам у наступі на м. Ростов-на-Дону (РФ), в прориві оборони противника на р. Міус, у визволенні Донбасу, Мелітополя і пд. Лівобереж. України, під час ліквідації нікопольського угруповання ворога і в ході Кримської наступальної операції 1944. Влітку 1944 перекинута в р-н м. Станіслав (нині м. Івано-Франківськ), де в складі Першого Українського фронту взяла участь у Львівсько-Сандомирській наступальній операції 1944. Від 6 серп. 1944 у складі 4-го Укр. фронту прикривала наземні війська під час визволення Закарпатської України, Чехословаччини і пд. р-нів Польщі. У трав. 1945 взяла участь у Празькій операції, після чого закінчила бойовий шлях. За роки війни її льотчики здійснили понад 220 тис. вильотів, 203 воїни одержали звання Героя Рад. Союзу, а три льотчики — О.Алелюхін, В.Єфремов і В.Лавриненков — удостоєні його двічі. Командувачі: Т.Хрюкін (черв. 1942 — лип. 1944), В.Жданов (серп. 1944 — трав. 1945). Літ.: В небе Сталинграда. Волгоград, 1983. Н.М. Руденко.
земель у селян боярами та княжими дружинниками (див. Дружина). «Руська правда» в пізніших редакціях закріплювала В. за князями («Правда Ярославичів», 1072) і боярами («Поширена Правда», між 12 і 13 ст.). На величезній тер. Київ. Русі процес становлення В. відбувався неводночас: у Пд.-Зх. Русі раніше, у Пн.-Зх. і Пн.-Сх. — пізніше. На Русі В. були в безумовній (алодіальній) власності князів і бояр (сюзерен не мав права відібрати її у васала). Вотчинники мали деякі привілеї: збирали данину на користь влади у своїх В., виконували суд. та адм. функції. Таке право в тогочасній Європі називалось імунітетом. Вотчинники були зобов’язані відбувати військ. службу на користь свого сюзерена. Великі бояри, поступово обростаючи земельними володіннями і багатствами, прагнули до більшої свободи, а то й до незалежності від князя. Це спричинило удільну роздробленість, що постала в Русі від 40-х рр. 12 ст. Монголо-татарська навала підірвала засади землеволодіння на Русі, завдала удару системі сюзеренітету-васалітету. Та згодом вотчинники відновлюють свої володіння й привілеї, здобувають право відходу від свого володаря до ін. В Рос. д-ві та Лівобережній Україні вотчинна система ліквідована указом Петра I від 23 берез. 1714, а В. прирівняні до помість. На ін. укр. землях В. дожила до 19 ст. Літ.: Греков Б.Д. Крестьяне на Руси, кн. 1—2. М., 1951—54; Черепнин Л.В. Основные этапы развития феодальной собственности на Руси (до XVII ст.). «Вопросы истории», 1953, № 4; Янин В.Л. Новгородская феодальная вотчина. М., 1981; Котляр Н.Ф. Древнерусская государственность. СПб., 1998. М.Ф. Котляр.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВОСЬМА ГВАРДІЙСЬКА АРМІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
