ВОЛОВЕЦЬ — с-ще міськ. типу Закарп. обл., райцентр. Розташов. на р. Віча (прит. Латориці, бас. Дунаю). Залізнична ст. Вперше згадується в документах 15 ст. З 1625 — у володінні Олекси Шимонова, з 1645 — власність кн. Ракоці Дєрдя I. Імперською грамотою 1628 В. передано у володіння графові Шенборну. Від кін. 17 ст. входив до складу Австрії (з 1867 — Австро-Угорщина). Буд-во залізниці у 2-й пол. 19 ст. сприяло розвитку с-ща. На поч. 20 ст. тут відкрито лісопильний з-д. Під час Першої світової війни — тер. воєн. дій. Згідно СенЖерменського мирного договору 1919 у складі Закарпатської України приєднано до Чехословаччини. 1939 окупований гортиською Угорщиною. За часів гітлерівської окупації на тер. В. діяв партизан. загін В.Русина. В жовт. 1944 с-ще звільнили рад. воїни 95-го стрілец. корпусу. 29 трав. 1945 у складі Закарпаття В. приєднано до УРСР (див. Возз’єднання українських земель в єдиній державі). 1946—53 — центр Воловецької округи, 1953—62 та з 1966 — райцентр. С-ще міськ. типу від 1957.
Р-н відомий мінеральними джерелами, а також як туристичний центр. Пам’ятки історії — могили загиблих під час I і II світ. воєн. Літ.: ІМіС УРСР. Закарпатська область. К., 1969; Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог-справочник. К., 1987. Г.А. Вербиленко.
нак 1123 вони стали на бік Ярополка і обложили разом з ним у Володимирі Андрія (див. Андрій Добрий), сина Мономаха, змусивши останнього, попри завершення справи миром, рахуватися з інтересами Ростиславичів. М.Ф. Котляр.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВОЛОВЕЦЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
