ВІТТ (Віт, де Вітт, де Вітте) Iван (Ян) Йосипович (1781—1840) — граф, військ. та держ. діяч. Н. в м. Париж (Франція). Син шефа піх. полку Речі Посполитої графа Й.Вітта та його дружини — грекині Софії, славнозвісної красуні, яка пізніше побралася з магнатом С.-Ф.Потоцьким, чільником Торговицької конфедерації. 1792 записаний корнетом до рос. кінної гвардії, з 14 років — на дійсній службі. Від 1800 — кавалергард, 1801 — полковник, кавалер Мальтійського ордена, 1802 переведений до лейб-кірасирського полку. 1805 поранений в Аустерліцькій битві, 1807 пішов у відставку. 1809 вступив волонтером до франц. армії. Учасник Війни 1812. В черв. 1812 офіційно повернувся на бік імп. Олександра I, з жовт. — генерал-майор. Сформував у Київ. та Подільській губ. 4 козац. полки і обійняв над ними провід в ранзі нач. бригади, з 1814 — Укр. козац. (уланської) д-зії. 1817 очолив Бузьку д-зію, надалі — пд. військ. поселення. За наказом О.Аракчеєва (див. Аракчеєвщина) влаштував суд над учасниками Бузьких козаків повстання 1817. Від 1818 — генераллейтенант. 1819 отримав доручення царя «пильнувати за губерніями Київською, Волинською, Подільською, Херсонською, Катеринославською, Таврійською, особливо за містами Києвом і Одесою», налагодив агентурний на-
гляд. Од 1823 — командир 3-го резервного кавалерійс. корпусу, від 1828 — резервних військ на російсько-турецькій війні 1828—1829). Водночас був куратором Рішельєвського ліцею (до 1830). Дізнавшись про таємне Південне т-во (див. Декабристів рух), у 1-й пол. 1825 повідомив про нього I.Дибича, а в 2-й пол. — Олександра I. 1829 номінований генералом від кавалерії. Долучився до придушення польського повстання 1830—1831, зазнав контузії, одержав од імп. Миколи I прикрашену діамантами шпагу «За хоробрість», виконував обов’язки варшавського військ. губернатора, голови карного суду над повстанцями. 1831 призначений шефом Укр. уланського полку, 1832 — інспектором всієї «поселеної» кавалерії (з центром у Єлизаветграді, нині Кіровоград), 1838 дістав звання інспектора резервної кавалерії. Кавалер багатьох орденів, у т. ч. рос. — св. Анни 1-го ст., св. Володимира 1-го ст., Олександра Невського з діамантами, св. Георгія 3-го та 2-го ст., Андрія Первозванного з діамантами. Похований у крим. Георгіївському монастирі.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВІТТ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
