ВІТИК Семен Гнатович (1875 — 10.10.1937) — галицький політик. Н. в с. Верхні Гаї (нині село Дрогобицького р-ну Львів. обл.) у сім’ї залізничника. Навч. у Дрогобицькій г-зії. Закінчив Перемишльську г-зію та Львів. ун-т. 1892 познайомився з I.Франком, був секретарем Русько-української радикальної партії, очолюваної I.Франком та М.Павликом. Після
580 ВIТОВСЬКИЙ
Д. Вітовський.
розколу партії (1899) — один із засн. і лідерів Української соціалдемократичної партії Галичини, чл. її ЦК, депутат австрійс. парламенту (1907—18). Чл. президії нац. ради ЗУНР, чл. президії Трудового конгресу, міністр у галицьких справах УНР (1919). 1919— 25 — на еміграції у Відні, де займав радянофільські позиції, видавав час. «Нова громада» (1923—25). Чл. КП(б)У від 1925. 1925 приїхав в УСРР, де працював редактором ж. «Червоний клич» ЦК укр. секції Міжнародної організації допомоги борцям революції (1925—27), був чл. правління Держ. вид-ва України (1927—30), секретарем Всеукр. т-ва культ. зв’язків із закордоном (ВУТОКЗ) (1929—31), зав. від. КПЗУ, Iстпарту при ЦК КП(б)У (1931—33). Підготував до друку кн. «Польща і Україна», залишив спогади про I.Франка. 22 берез. 1933 ув’язнений ДПУ УСРР у «справі УВО» (див. «Української військової організації» справа 1933). Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 23 верес. 1933 засуджений до десяти років позбавлення волі. Покарання відбував у Верхнєуральському політ. ізоляторі (Челябінська обл., РФ). 2 жовт. 1937 Особливою трійкою УНКВС СРСР по Челябінській обл. засуджений до смертної кари за те, що під час ув’язнення «виявляв свої контрреволюційні переконання й непримиренно ворожі настрої щодо керівництва партії та уряду», «вороже настроєний до НКВС й наглядскладу тюрми, порушував правила в’язничного режиму». Страчений у м. Верхнєуральськ. Реабілітований рішенням Військ. трибуналу Київ. військ. округу від 4 лип. 1958. Літ.: Борці за возз’єднання: Біографічний довідник. Львів, 1989; Рубльов О.С., Черченко Ю.А. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції (20—50-ті роки ХХ ст.). К., 1994. О.С. Рубльов.
ніславі, діяч радикальної партії та січового руху (див. Український січовий союз). У роки Першої світової війни — сотник Легіону Українських січових стрільців, учасник боїв на рос. фронті у Карпатах і на Поділлі (1914—15), визначний ідеолог галицького стрілецтва. Від січ. 1916 — комісар м. Ковель, організатор укр. шкільництва на Волині, нач. штабу вишколу УСС, референт з укр. справ при штабі австрійс. корпусу на Правобережжі (1918). Восени 1918 — голова Центр. військ. к-ту у Львові, організатор і кер. Листопадової національно-демократичної революції в Галичині 1918, 1-й команд. Української Галицької армії, Держ. секретар військ. справ уряду ЗУНР, провідник військ. буд-ва, ініціатор об’єднання з УНР. Автор низки статей нац.-держ. спрямування, військ.істор. нарисів. Від квіт. 1919 — чл. військ.-дипломатичної делегації ЗУНР на Паризькій мирній конференції 1919—1920. 1919 під час повернення літаком в Україну загинув у авіакатастрофі. Похований у м. Берлін (Німеччина). Літ.: Думін О. Iсторія Легіону Українських Січових Стрільців. Львів, 1936; Заклинський М. Дмитро Вітовський. Львів, 1936; Ярославин С. Визвольна боротьба на західно-українських землях в 1918—1923 рр. Філадельфія, 1956; Науменко К. Полковник Дмитро Вітовський. «Армія України», 1992, 17 верес.; Колянчук О. та ін. Генералітет українських визвольних змагань. Львів, 1995; Литвин М. Українсько-польська війна 1918—1919 рр. Львів, 1998. К.Є. Науменко.
інструктор, заст. командира старшинської шк. «Олені-1» (весна—літо 1944), чл. штабу групи «Говерля», від трав. 1945 — командир Дрогобицького тактичного відтинка «Маківка-24» (1945— 46). Командир 1-го рейду відділів УПА на Словаччину в серп. 1945. 19 берез. 1946 під час операції військ НКВС оточений у схованці, труєний там газом, при спробі застрелитися поранив себе в голову, потрапив у полон. Органи НКВС розповсюджували листівки, що В. нібито визнав свою провину, покаявся, закликав учасників підпілля зголоситися «з повинною». 4 лют. 1947 Військ. трибунал Київ. військ. округу виніс В. найвищу міру покарання — розстріл. Страчений.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Вітик Семен Гнатович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
