ВЕРНАДСЬКИЙ Володимир Іванович (12.03(28.02).1863 — 06.01. 1945) — основоположник геохімії, біогеохімії та радіології, автор теорії ноосфери, філософ, мислитель. Акад. Петерб. АН (1909; з трав. 1917 РАН, з лип. 1925 АН СРСР), один із засн. УАН та її перший президент (1918—21), почесний чл. багатьох іноз. академій і наук. т-в. Батько Г.Вернадського. Походив з давнього козац. роду. Н. в м. Санкт-Петербург. Син
І.Вернадського та Г.Константинович. Дитячі роки провів у Харкові. 1885 закінчив Петерб. ун-т із наук. ст. канд. наук і був залишений у вузі для підготовки до професорського звання. Впродовж 1888— 90 навч. у Німеччині, Франції. Від 1890 — приват-доц., від 1898 — проф. Моск. ун-ту. 1911 на знак протесту проти порушення університетської автономії подав у відставку. Відвідав США, Ін-т радію у Парижі. Як акад. Петерб. АН створив 1914 геол. та мінералогічний музей Акад. З його ініціативи була створена Комісія з вивчення природних сил Росії Петерб. АН. Брав участь у революц. русі, був ред. газ. «Русские ведомости», чл. ЦК Конституційно-демократичної партії. Після Лютневої революції 1917 — заст. міністра освіти Тимчасового уряду. Від листоп. 1917 жив у Полтаві, Києві. 1918—21 — президент УАН (див. Національна академія наук України). 1920— 21 — проф. Таврійського ун-ту в Сімферополі. Од 1922 — у Петрограді (нині С.-Петербург). За участі В. були створені Держ. радієвий ін-т (1922), Комісія з історії знань (1922), біогеохімічна лабораторія (1924) РАН, дир. якої він був до кінця свого життя. В. — організатор багатьох наук. напрямів: генетичної мінералогії, геохімії, біогеохімії, геохімічної еволюції, геохімії ландшафтів, радіології, гідрогеології, наукознавства, вчення про живу речовину. Основоположник теорій біосфери й ноосфери. Збагатив науку глибокими ідеями, зокрема про роль живих організмів у геохімічних процесах, висунув ряд наук. положень важливого практичного значення: пошуків радіоактивних мінералів, визначення абсолютного віку гірських порід та ін. Він — автор понад 400 наук. праць, опубл. за життя, сотень ін., опубл. пізніше і ще не опубл. Лауреат Сталінської премії (1943). П. у м. Москва. Ім’я В. присвоєно Нац. б-ці України (див. Бібліотека національна України імені В.І.Вернадського), Ін-тові заг. та неорганічної хімії НАН України. Президією НАН України заснована премія ім. Вернадського. Тв.: Избранные сочинения, т. 1— 5. М., 1954—60; укр. пер. — Вибрані праці. К., 1969; Размышления натуралиста, кн. 1—2. М., 1975—77; Труды по биохимии и геохимии почв. М., 1992; Живое вещество и биосфера. М., 1994;
Дневники. 1917—1921 (октябрь 1917 — январь 1920). К., 1994; Дневники. 1917—1921 (январь 1920 — март 1921). К., 1997. Літ.: Баландин Р.К. Вернадский: жизнь, мысль, бессмертие. М., 1979; Мочалов И.И. Владимир Иванович Вернадский (1863—1945). М., 1982; Сытник К.М. и др. В.И.Вернадский: жизнь и деятельность на Украине. К., 1984; В.І.Вернадський. Громадянин. Вчений, мислитель: Праці вченого та література про нього з фондів ЦНБ ім. В.І.Вернадського НАН України. К., 1992; Аксенов Г.П. Вернадский. М., 1994; Члени-засновники Національної академії наук України. К., 1998. В.М. Даниленко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Вернадський Володимир Іванович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
