ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО РУСЬКЕ (ВКР) — держ. утворення, що охоплювало землі Київського воєводства, Брацлавського воєводства та Чернігівського воєводства, проголошене Гадяцьким договором 1658. Підлягало верховній владі польс. короля на правах федеративної частини; разом з Короною Польською та Великим князівством Литовським утворювало Річ Посполиту трьох народів. Вища законодавча влада на тер. ВКР належала виборному парламентові — Нац. зборам, а вища виконавча — пожиттєво обраному укр. станами і затвердженому королем гетьману, який виступав одночасно київ. воєводою, першим сенатором ВКР і старостою чигиринським. Під його командуванням перебували також ЗС ВКР, що нараховували 60 тис. (за пізнішими таємними домовленостями сторін та постановою сейму 1659 — 30 тис.) козаків і 10 тис. найманого війська. Як і у Великому князівстві Литов., тут встановлювалися держ. посади канцлера, маршалка, підскарбія; формувався вищий судовий трибунал. ВКР отримувало право карбувати власну монету та вести самостійну внутр. політику, однак право на зовн.-політ. діяльність Гадяцьким договором 1658 не передбачалося. Сенаторські посади мали право обіймати лише представники правосл. шляхти. На тер. ВКР, як і в усій Речі Посполитій, церк. унія (див. Берестейська церковна унія 1596) підлягала ліквідації, а церк. майно, захоплене раніше унійцями, поверненню правосл. церкві. Польс. військам заборонялося розташовуватися на землях ВКР. Під час воєн польс. війська вводилися на тер. ВКР за погодженням з гетьманом і перебували під його командуванням. Уже після підписання Гадяцького договору 1658 укр. кер-во прагнуло розширити тер. ВКР за рахунок введення до його складу Руського воєводства, Волинського воєводства та Подільського воєводства, урядові посади в яких мали по черзі обіймати шляхтичі катол. та правосл. віросповідання. Крім того, порушувалося клопотання про закріплення за гетьманом ВКР права призначати гетьмана наказного, який після смерті великого гетьмана успадковував би всю повноту влади. До прерогатив гетьмана також належало право скасування наданих без узгодження з ним земельних пожалувань і при-
значень на урядові посади у ВКР, обмеження на його користь прав князівських родин, закріплення за козаками права проживати на тер. Брацлавського, Київ. та Черніг. воєводств. Однак польс. керво не погодилося на збільшення тер. та розширення прерогатив уряду. Навпаки, до ратифікованого у трав. 1659 сеймом Речі Посполитої варіанта Гадяцького договору 1658 не увійшло положення про власну монету ВКР, передбачалося лише карбування укр. урядом польс. грошових знаків; виняткова перевага правосл. шляхти в праві обіймання урядових посад поширювалася лише на тер. Київ. воєводства, у Брацлавському та Черніг. воєводствах передбачалося чергування представників правосл. та катол. шляхти, після смерті гетьмана укр. стани мали обирати вільними голосами вже не його наступника, а лише 4 канд., із яких король призначав главу виконавчої влади. З тексту угоди випало положення про ліквідацію Берестейської церковної унії 1596 та повернення колиш. власникам майна, відібраного унійцями у правосл. духовенства. Дж.: Latopiesiec, albo Kroniczka Joachima Jerlicza. Warszawa—Petersburg, 1853; [Kochowski]. Historia panowania Jana Kazimierza z Klimakterуw przez wspуіczesnego tіуmacza w skrуceniu na polski jкzyk przeіoїona, t. 1. Poznaс, 1859; Voluminа Legum, t. 4. Petersburg, 1859; Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, т. 4. СПб., 1863. Те саме, т. 7. СПб., 1872. Те саме, т. 15. СПб., 1892. Літ.: Герасимчук В. Виговщина і Гадяцький трактат. «ЗНТШ», 1909, т. 87—89; Смолій В.А., Степанков В.С. Українська державна ідея XVII—XVIII століть: проблеми формування, еволюції, реалізації. К., 1997; Яковлева Т. Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII століття. Причини і початок Руїни. К., 1998; Горобець В.М. Гадяцька унія 1658 року. «Iсторія України», 1998, № 38—39; Грушевський М.С. Iсторія України-Руси, т. 10. К., 1998; Горобець В.М. Гадяцька угода 1658 року у контексті міжнародних відносин. «Київська старовина», 1999, № 1. В.М. Горобець.
ною переселень був розпад родоплемінного ладу варварських племен, що супроводжувався збільшенням чисельності військ. дружин та влади вождів, які потребували військ. здобичі, нових земельних володінь. Прологом В. п. н. були Маркоманська війна (166— 180) та переселення готів на межі 2—3 ст. до Чорного м., де утворилися вест- та остготська д-ви. Власне доба В. п. н. починається з 375, коли гуни розбили остготів Германаріха й витіснили вестготів у Мезію (давня країна, що існувала між нижньою течією Дунаю і Балканськими горами), де ті невдовзі повстали проти Рим. імперії та 410 оволоділи Римом. 418 вестготи заснували Тулузьке королівство на землях Пд. Галлії (Галлія — істор. область в Європі, що включала тер. сучасних Пн. Італії, Франції, Люксембурга, Бельгії, ч. Нідерландів і Швейцарії) та Iспанії. Вандали й алани, що оселилися на поч. 5 ст. в Iспанії, були змушені переправитись у Пн. Африку (439). В серед. 5 ст. алемани захопили тер. сучасних Пд. Німеччини, Швейцарії та Ельзасу, а бургунди утворили королівство з центром у Ліоні (нині місто у Франції), що обіймало весь бас. р. Рона. Наприкінці 5 ст. сформувалася Франкська д-ва на тер. Галлії; англи, сакси і юти утворили низку королівств у Британії. 452 гуни під проводом Аттіли спустошили Пн. Iталію. 455 вандали пограбували Рим. Після падіння 476 Зх. Рим. імперії відбулися останні переміщення герм. племен. Наприкінці 5 ст. остготи, переселившись із Паннонії, утворили д-ву в Iталії. 568 Пн. Iталію захопили лангобарди. Заключна фаза В. п. н. належить до 6—7 ст. і пов’язана зі слов’ян. колонізацією Подунав’я та Балканського п-ва, де згодом виникли нові д-ви — Болгарія, Хорватія, Сербія, Великоморавське князівство. Літ.: Ременников А.М. Борьба племен Северного Причерноморья с Римом в III веке. М., 1954; Корсунский А.Р., Гюнтер Р. Упадок и гибель Западной Римской империи и возникновение германских королевств (до середины VI в.). М., 1984; Буданова В.П. и др. Великое переселение народов. Этнополитические и социальные аспекты. М., 1999; Колосовская Ю.К. Рим и мир племен на Дунае I—IV вв. н. э. М., 2000; Буданова В.П. Варварский мир эпохи Великого переселения народов. М., 2000. Н.С. Абашина.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО РУСЬКЕ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
