ВЕГЕЛІН Олександр Іванович (1801—1859, за ін. даними, 1860) — декабрист, військовик. Походив з волин. шляхти. Син д-ра медицини Йогана-Кристофера Вегеліна та його дружини Фридеріки-Августи, дочки графа Гаральда-Густава Iгельстрома. Вихований у 1-му кадетському корпусі (Санкт-Петербург). Від 1818 — прапорщик 7-го піонерного батальйону, від 1820 — підпоручик, від 1822 — поручик. Від 1823 — у Литов. піонерному батальйоні, командир 3-ї роти. Чл. таємного Т-ва військ. друзів (1825). Разом із командиром 1-ї роти К.Iгельстромом 5 січ. 1826 (24 груд. 1825) загітував свій батальйон у м-ку Брянськ Більського пов. Білостоцької обл. (нині м. Браньськ, Польща) відмовитися присягати імп. Миколі I. 7 січ. 1826 (26 груд. 1825) заарештований. Білостоцькою комісією засуджений до страти, яку, на пропозицію вел. кн. Костянтина Павловича, конфірмацією 27 (15) квіт. 1827 було замінено на каторгу (її термін цар первісно встановив 10-літнім) із подальшим перебуванням у Сибіру. Не мав права листуватися з рідними, тому за нього із Читинського острогу (нині м. Чита, РФ) та Петровського заводу (нині м. Петровськ-Забайкальський Читинської обл., РФ) кореспондували дружини засланих декабристів — М.Волконська, О.Єнтальцева, Є.Наришкіна. 1833 поселений у слободі Сретенській Iркутської губ. (нині м. Сретенськ Читинської обл., РФ). Навчав місц. дітей грамоті й арифметиці. Займався с. госп-вом. 1837 переведений рядовим до Кавказ. корпусу; з 1838 — унтерофіцер, 1839 — юнкер, 1842 — прапорщик. 1843 вийшов у відставку підпоручиком (під нагляд поліції, з забороною в’їзду до С.-Петербурга та Москви). Мешкав у Полтаві, Новій Празі та Одесі. 1859 подорожував за кордоном. Передав Одес. публічній б-ці щоденник ген.-фельдмаршала Б.-К.Мініха. П. у м. Одеса.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Вегелін Олександр Іванович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
