ВАРШАВСЬКИЙДОГОВІР1920— політ. й військ. конвенції, підписані відповідно 21 і 24 квіт. представниками Польщі й Директорії УНР. Розроблення документів велося за безпосередньої участі Ю.Пілсудського й С.Петлюри у суворій таємниці від польс. сейму та уряду УНР. Через це В. д. часто визначається як «договір Пілсудський—Петлюра». Політ. конвенцію підписали керуючі зовн.політ. відомствами Я.Домбський та А.Лівицький, військ. довірені Пілсудського В.Славек і В.Єнджеєвич та представники Армії УНР ген.-поручник В.Сінклер і підполк. М.Дідковський. Політ. конвенція складалася з преамбули, 9 ст. (артикулів) і прикінцевого положення. У преамбулі декларувалося право кожного народу на самовизначення та «окреслення своїх стосунків з сусідами». Ст. 1 містила заяву польс. сторони про визнання права України на незалежне держ. існування в межах, які визначатимуться договорами з її сусідами на пн., сх. й пд. Польща визнавала Директорію УНР «на чолі з С.Петлюрою за верховну владу УНР». Ст. 2 окреслювала кордон між Польщею і УНР: від Дністра на пн., вздовж Збруча (прит. Дністра), далі — колиш. держ. кордоном між Австро-Угорщиною й Росією до с. Вишгородок (нині село Лановецького р-ну Терноп. обл.), звідти на пн. через Кременецькі гори, потім на сх. від м. Здолбунів і далі — сх. адм. кордоном Рівнен. пов. Пн. ділянка кордону проходила вздовж адм. межі колиш. Мінської губ. до р. Прип’ять, далі цією рікою до Дніпра. Таке розмежування передавало Польщі Східну Галичину — тер., що 22 січ. 1919 увійшла до складу УНР як
Західна область Української Народної Республіки. Окремий запис про «точніше порозуміння» щодо Рівнен., Дубнівського й частини Кременецького пов. означав перехід до Польщі Зх. Волині — частини безпосередньої тер. УНР. Ст. 3 проголошувала відмову Варшави на користь України від земель між лінією розмежування і сх. кордоном Польщі 1772. Ст. 4 містила зобов’язання не укладати угод, спрямованих проти договірних сторін; ст. 5 забезпечувала нац.-культ. права поляків в Україні та українців у Польщі. Ст. 6 передбачала укладання окремих «економічно-торговельних умов» між УНР і Польщею; заг. розв’язання аграрного питання в Україні відкладалося до Установчих зборів; до їх скликання «юридичне становище» польс. землевласників регулювалось угодою між УНР і Польщею. Ст. 7 визначала майбутню військ. конвенцію інтегральною частиною політ., а ст. 8 оголошувала конвенцію таємною, «за винятком першого артикула», забороняючи її оприлюднення «в цілості чи почасти» без взаємної згоди. За ст. 9-ю угода набувала чинності «негайно по підписанні». Прикінцеве положення передбачало, що в разі розходження між укр. і польс. текстами угоди перевага надаватиметься останньому. Військ. конвенція розглядала практичні аспекти спільного збройного походу на сх. Її ключове положення зафіксовано у ст. 3-й: військ. дії мали здійснюватися «під загальним керуванням» польс. командування. Проблемам постачання польс. армії продовольством і гужовим транспортом присвячено 6-ту ст. «До команд польських дивізій і армій» направлялися «цивільні комісари або українські провіантські старшини», передбачалося застосування спільних примусових заходів (реквізиції) в разі непостачання українським урядом потрібних продуктів. Ст. 7 передавала польс. командуванню контроль над залізницями України; передбачався їх майбутній перехід під владу УНР. Ст. 8 регламентувала організацію влади на тер., зайнятих у ході наступу. Тут також мали місце суперечності. Поряд із вказівкою на те, що «Український уряд організує... свою владу й адміністрацію цивільну і військову», зазначалося: «Тили польських військ буде охороняти польська польова
жандармерія і польське ... військо». До цього додавалося: «Влада на дотепер зайнятих теренах, що мають відійти до УНР, залишається тимчасово в руках польських властей». Ст. 9 обумовлювала окремі моменти майбутньої евакуації польс. військ з тер. УНР «по виконанню загального плану спільної акції». У прикінцевих положеннях, які відкривають ст. 10—12, йшлося про формування військ. частин, що вже існували «на польській території», а також створюваних після початку збройних дій, допомогу в цьому з боку польс. командування. За ст. 13, «ціла здобич залізнична, за винятком панцерних потягів, а також інша військова здобич, крім рухомої, взятої в бою, становлять власність Української Держави». Втім, ішлося про необхідність укладення окремої угоди з цього питання. Ст. 14 і 15 мали на меті укладання додаткових фінансово-госп., залізничної, а можливо, й «сталої військової конвенції». Ст. 16 й 17 стосувалися протокольних питань. За умовами В. д. УНР певною мірою потрапляла в залежність від Польщі. Уперше укр. тексти конвенцій опублікував 1926 С.Шелухін, пер. політ. конвенції франц. мовою зробив Р.Мартель 1931, переважну більшість її статей польс. мовою 1934 оприлюднив Л.Василевський. Літ.: Шелухін С. Варшавський договір між поляками і С.Петлюрою 21 квітня 1920 р. Прага, 1926; Martel R. La France et la Pologne. Paris, 1931; Wasilewski L. Kwestia Ukraiсska jako zagadnienie mікdzynarodowe. Warszawa, 1934; Документы и материалы по истории советско-польских отношений, т. 2. М., 1964; Ukraine and Poland in documents. 1918—1922, рart 2. New York, 1983. Р.Г. Симоненко.
довженням на наступні 10 років для тих д-в, які його не розірвуть за рік до закінчення цього строку. Албанія з 1962 участі у В. д. не брала, а у верес. 1968 в односторонньому порядку денонсувала договір. Основу В. д. склав військ.політ. союз соціаліст. країн Європи — Організація Варшавського договору (ОВД) у відповідь на створення 1949 зх. д-вами воєн.політ. блоку — НАТО. У В. д. вказувалося на оборонний характер нового об-ня, на наміри країнучасниць створити систему колективної безпеки в Європі і проводити політику, спрямовану на гарантування миру й безпеки, поглиблення співробітництва, дружби і взаємодопомоги між народами на принципах поваги незалежності й суверенітету д-в. Країниучасниці В. д. брали зобов’язання утримуватися від силових методів вирішення суперечок у міжнар. відносинах, консультуватися між собою з усіх важливих питань, що мають спільний інтерес, надавати термінову допомогу всіма засобами у разі воєн. нападу на одну або кілька держав-учасниць В. д. Для взаємних консультацій і розгляду питань, пов’язаних із здійсненням домовленостей, союзні країни сформували Політ. консультативний к-т як найвищий орган ОВД. Було утворено також Об’єднане командування ЗС, К-т міністрів оборони країн-учасниць В. д. (1969), К-т міністрів закордонних справ (1976) та Об’єднаний секретаріат. В. д., як і НАТО, був уособленням військ. протистояння в Європі в роки «холодної війни». В лют. 1990 були ліквідовані військ. органи ОВД. 1 лип. 1991 у Празі (Чехія) підписано протокол про припинення дії В. д.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВАРШАВСЬКИЙ ДОГОВІР 1920» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
