БУТОВИЧІ — кілька козац.-старшинських родів різного походження серед. 17 ст. Перший рід започаткований шляхтичем Богданом Б. Від польс. короля Яна II Казимира Ваза отримав два привілеї на маєтності (1649). Його син Іван Б. згадується в документах як військовий товариш (1675, 1676) і батуринський сотник (1677). Степан Іванович Б. — зять черніг. полк. Я.Лизогуба, «слуга его милости полковника черниговского и староста седневский» (1689) — посідав сотенні й полкові посади в Чернігівському полку, генеральний осавул (1709—17). Його нащадки отримували чини пе-
реважно бунчукових товаришів, військових товаришів, військових канцеляристів. Серед них були священики, військовослужбовці рос. армії, статські чиновники, працівники судів та ін. Рід існував до кін. 19 ст. Другий рід бере свій початок від зіньківського сотника Іллі Б. (1680, Бутовичі-Базилевичі). Його нащадки служили в козац. війську бунчуковими, військ., значковими товаришами, сотниками, військ. канцеляристами, були священиками, статськими і суд. чиновниками, військовослужбовцями рос. армії та ін. Рід існував до поч. 20 ст. Третій рід — від Тараса Б., вихідця з Волині. Його син Филон Б. був священиком, онук Григорій Б. — протопопом переяслав. (1651— 65), гадяцьким (1666—69), переяслав. і гадяцьким (1669— 75), правнук Артамон Б. служив у Генеральній військовій канцелярії (1672), священиком в м. Гадяч, (1680), протопопом зіньківським і опішнянським (до 1698). Наступні нащадки служили здебільшого в козац. війську Гетьманщини. Григорій Артамонович Б. був прихильником І.Мазепи, наближеним до П.Орлика (1712). 1715 повернувся в Україну, був репресований царським урядом і висланий до Москви, де проживав під наглядом до кінця свого життя (1740). Вихідці з роду обіймали посади сотників, полкових писарів, були священиками, військовослужбовцями рос. армії, статськими чиновниками. Рід існував до кін. 18 ст. Літ.: Модзалевський В.Л. Малороссийский родословник, т. 1. К., 1908. В.В. Панашенко.
ку—восени 1654 супроводжував царя під час воєн. кампанії на тер. Великого князівства Литовського. Виступав посередником у стосунках гетьман. уряду з царем. 21(11) берез. 1655 призначений головнокоманд. рос. військ в Україні. Влітку—восени 1655 очолював царські полки у спільному з укр. військами поході на зх.-укр. землі. Брав участь в облозі м. Кам’янець (нині Кам’янець-Подільський), Львів, здобутті м. Бар, с. Зіньків (нині село Віньковецького р-ну Хмельн. обл.), м. Чортків, м. Гусятин та ін. правобереж. і зх.-укр. міст, битві під с. Озерна (нині село Зборівського р-ну Терноп. обл.). У ході кампанії 1655 між Б. і Б.Хмельницьким виявилися глибокі розбіжності щодо методів ведення бойових дій, ставлення до місц. нас. та перспектив приєднання тієї тер. до складу Укр. козац. д-ви. Спричинений ними укр.-рос. конфлікт став одним з вирішальних мотивів зняття Б.Хмельницьким облоги Львова і відведення військ на Подніпров’я. За інформацією окремих істор. джерел, невиправдані репресії Б. стосовно нас. правобереж. і зх.-укр. міст, самовільний відхід із стратегічно важливого для Москви регіону, а також звинувачення у здирництві та хабарництві накликали на нього гнів і опалу Олексія Михайловича. По дорозі до Москви Б. захворів і помер у Києві (за інформацією Павла Алеппського — отруївся, аби уникнути покарання царя, за ін. даними — помер від рани, отриманої в битві під Озерною). Похований у Чудовому монастирі в Московському Кремлі. Дж.: Дворцовые разряды, т. 2—3. СПб., 1851—52; Памятники дипломатических сношений древней России с державами иностранными, ч. 1, т. 3, 5, 10. СПб., 1854,1858, 1871; Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, т. 10, 14. СПб., 1872, 1898; Архив Юго-Западной России, ч. 3, т. 4. К., 1878; Акты Московского государства, т. 2—3. СПб., 1890—94; Алеппский П. Путешествия Антиохского патриарха Макария в Россию в половине XVII века, описанные его сыном архиепископом Павлом Алеппским, вып. 2. М., 1897. Літ.: Санин Г.А. Отношения России и Украины с Крымским ханством в середине XVII века. М., 1987; Крип’якевич І.П. Богдан Хмельницький. Львів, 1990; Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький: Соціально-політичний портрет. К., 1993; Грушевський М.С. Історія України-Руси, т. 9, ч. 1—2. К., 1996—97; Яковле-
ва Т. Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII cтоліття: Причини і початок Руїни. К., 1998; Горобець В.М. Українська зовнішня політика після Переяслава: стратегічні цілі та тактичні відступи другої половини 1655 р. «УІЖ», 2000, № 1, 2. В.М. Горобець.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БУТОВИЧІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
