БРАНИЦЬКИЙ (Браніцький, Бранецький) Франциск-Ксаверій (прибл. 1730—1819) — граф, магнат, військ. і держ. діяч Речі Посполитої, генерал-аншеф (1793) і генерал від інфантерії (1798) Російської імперії. Кавалер орденів св. Станіслава та Білого орла. Батько Єлизавети Воронцової. З шляхетського роду Браницьких. Н. в сім’ї брацлав. каштеляна Петра Браницького та Валерії з роду Шембеків. Учасник Семилітньої війни 1756—1763 у лавах франц. армії. Прийнятий до почту герцогом Карлом Курляндським — сином польс. короля Августа III. У складі посольства під проводом Станіслава-Августа Понятовського (майбутнього короля Речі Посполитої) відвідав СанктПетербург. Від 1764 — перший королів. ад’ютант, коронний чашник, потім — підстолій, від 1766 — великий коронний ловчий, 1768 — региментар коронних військ, діяв проти Барської конфедерації 1768, придушував Коліївщину, після чого дістав у нагороду Любомльське староство. 1771 — королів. посланець до Росії. 1773
призначений гетьманом польним, 1774 — гетьманом великим коронним, обійняв Білоцерківське староство. Невдоволений королем через обмеження своїх владних функцій, 1775 очолив опозицію з боку консерваторів. 1781 за намови імп. Катерини II повінчався з її улюбленицею, яка в тогочасних поголосках фігурувала як дочка рос. імператриці, — Олександрою Енгельгардт (разом, зокрема, супроводжували царицю в подорожі по Україні та Криму 1787). Приєднався до облоги Очакова рос. армією (1788), постачав її продовольством. Активний діяч Чотирирічного сейму 1788—92. Присягнувши Конституції 3 трав. 1791, став військ. міністром, але 1792 зрадив Речі Посполитій, ставши одним із провідників Торговицької конфедерації. 1793 склав гетьман. булаву, перейшов на рос. службу. Від 1798 здебільшого мешкав у білоцерківському маєтку, взявши відставку. З дружиною заснував парк «Олександрія», розгорнув підприємницьку діяльність, сприяв розвиткові с. г-ва в краї, зокрема садівництва, конярства та вівчарства. П. у Білій Церкві. Літ.: Костомаров Н.И. Последние годы Речи Посполитой, т. 1—2. СПб., 1886; Лихач Е. Браницкий, граф Франц Ксаверий. В кн.: Русский биографический словарь. СПб., 1908; Ruszczyc M. Dzieje rodu і fortuny Branickich. Warszawa, 1991. П.Г. Усенко.
Сулько, воєвода краківський (1260—63); Теодор, воєвода краківський (1288); Григорій, каштелян радомський (1450—57); Петр, каштелян бецький (1469—72). Найбільш відомий останній представник роду — Ян-Клемент (1689—1771), гетьман великий коронний, прибічник саксонських курфюрстів на польс. престолі. Він був одним із претендентів на королів. корону. Після обрання королем Станіслава-Августа Понятовського від’їхав до свого маєтку в Білостоку, де групувалися всі незадоволені новим урядом. Підтримував Барську конфедерацію 1768. З ін. родів Б. найбільш відомий рід герба «Корчак». Серед представників роду — єпископ Каменецький, Хелмський та Познанський Себастян (1484—1544), який визначався широкими пізнаннями в галузі канонічного (реліг.), рим. та польс. права. Помітною фігурою був ФранцискКсаверій (Ксаверій Петрович) Браницький — гетьман великий коронний, прихильник політики імп. Катерини II. Був одружений з племінницею кн. Г.Потьомкіна Олександрою Василівною Енгельгардт. Після смерті чоловіка графиня Браницька володіла великими маєтностями у Київ. та Волин. губерніях, а після успадкування земель від брата і сестер у Київ. та Херсон. губерніях і помістя у Білорусі стала найзаможнішою рос. поміщицею (володіла 97 тис. душ кріпосних і мала 28 млн руб. капіталу). Серед дітей Ксаверія Петровича та Олександ-
ри Василівни найбільш відомі Владислав Ксаверович (1782—1843), обер-шенк та сенатор, який 1839 височайшим указом імп. Миколи I визнаний у графській гідності, та Єлизавета Ксаверіївна Воронцова, яка була оспівана видатним рос. поетом О.Пушкіним. Нащадки були серед найзаможніших родин Правобережної України: їм належали значні земельні маєтності та з-ди. Перлиною володінь Б. був маєток «Олександрія» у м. Біла Церква.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БРАНИЦЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
