БОЙДУНИК Осип (1895—1966) — укр. публіцист, політ. діяч. Старшина УГА й Армії УНР. Від 1920 — чл. УВО. Закінчив Вищу торгову шк. в Празі (1929). Учасник установчого конгресу Організації українських націоналістів; чл. Крайової екзекутиви на зх.-укр. землях (1930—31), співред. тижневиків «Голос нації» та «Голос». Гол. контрольний ОУН (до 1940), чл. Проводу укр. націоналістів (від 1941), на еміграції чл. Укр. нац. ради і з 1954 — її голова. Учасник усіх Великих зборів укр. націоналістів. Автор праць «Національний солідаризм», «Українська внутрішня політика», «Сучасний стан визвольної політики». Тв.: На переломі (Уривки спогадів). Париж, 1967. О.Є. Лисенко.
Великоберезнянського р-нів Закарп. обл. — див. Бойківщина). Стосовно походження та етимології назви «Б.» існує кілька гіпотез. Одні пов’язують її з особливостями психічного складу певної групи людей, ін. — з особливостями їхніх мовнодіалектичних ознак (бойківський говір — одна з пд.-зх. карпатських говірок — зберіг чимало архаїчних рис, переважно фонетичних та морфологічних). Достатньо обґрунтованою є гіпотеза, що пов’язує цю назву з етнонімом кельтських племен — «бойї», які мігрували у 6 ст. на Балкани і в Карпати. Подекуди Б. називають себе верховинцями. На Закарпатті назва «Б.» мало поширена. Гадають, що Б. — нащадки давнього слов’ян. племені білих хорватів, яких Володимир Святославич приєднав до Київської Русі. Істор. тер. розселення Б. займала бл. 8 тис. км2. На поч. 30-х рр. 20 ст. тут проживало до 400 тис. осіб (переважно Б.). Істор. доля Б., особливості їхнього природного середовища обумовили й відповідну своєрідність їхнього побуту та к-ри, які відзначаються стриманістю. Невибагливість життєвого укладу та побутової к-ри підсилювалася специфікою їхніх госп. занять — переважно підсічним землеробством, солеварінням, розведенням великої рогатої худоби. Торг. рух, що відбувався гірськими перевалами через тер. Б., призвичаїв їх до торгівлі. Серед народжених на Бойківщині визначних діячів минулого відомі, зокрема, Ю.Дрогобич — проф. і ректор ун-ту в Болоньї, згодом проф. ун-ту в Кракові (1488); П.Конашевич-Сагайдачний та ін. Найвідомішим із синів Бойківщини є І.Франко. Літ.: Пономарьов А. Бойки. В кн.: Етнічний довідник, ч. 2. К., 1996. В.А. Войналович.
Сколівському пов. (нині тер. Львів. обл.) розпочав загін вояків УГА на чолі з Ф.Бекешем, що прибув із Закарпаття. До нього приєдналися лісоруби та селяни. 21 серп. верховинці роззброїли польс. прикордонну заставу в с. Опорець (нині Сколівського р-ну Львів. обл.). На майдані Ф.Бекеш зачитав листівку «За що б’ються більшовики» та проголосив Б.Р.Р. 22 серп. повстанці вигнали польс. прикордонників із с. Лавочне (нині теж у Сколівському р-ні) та обрали ревком на чолі з Бекешем. 23 серп. залізницею загін дістався до сіл Тухля і Гребені (обидва нині в Сколівському р-ні). Під с. Славське (нині с-ще міськ. типу в цьому ж р-ні) повстанці розгромили польс. військ. з’єднання, намагалися оволодіти м. Стрий та приєднатися до 8-ї кавалерійс. д-зії В.Примакова. У зв’язку з відступом Червоної армії 26 серп. повстанці під тиском польс. військ повернулися до Бескидського прикордонного тунелю, перейшли на Закарпаття, де й були інтерновані чехословац. властями. Літ.: Сливка Ю.Ю. Боротьба трудящих Східної Галичини проти іноземного поневолення. К., 1973; Возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною. К., 1989. Ю.Ю. Сливка.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БОЙДУНИК ОСИП (1895—1966)» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
