БОДУЕН-ДЕ-КУРТЕНЕ (Baudouin de Courtenay) Ян (13.03.1845— 03.11.1929) — польс. мовознавець, основоположник науки про фонетичний рівень мови, а також психологічної шк. мовознавства. Проф. Казанського (1875—83), Дерптського (нині Тартуського, 1883—93), Краківського (1893— 1900), Петерб. (1900—18), Варшавського ун-тів, дійсний чл. Краківської АН (1887) і чл.-кор. Петерб. АН (1897). Дійсний чл. НТШ. Н. в Радзиміні, поблизу Варшави. Навч. у Варшаві в реальному уч-щі, а потім (1862—66) у Гол. шк., яку закінчив із ступенем магістра. Вивчав порівняльну граматику індоєвроп. мов у нім. ун-тах, згодом, до 1870, слов’ян. мови у СанктПетербурзі. 1870 одержав ступінь д-ра філософії Лейпцизького і магістра порівняльного мовознавства Петерб. ун-тів. У С.-Петербурзі 1871 працював на посаді приват-доцента. Два роки Б.-де-К. подорожував по пд.-слов’ян. землях Австро-Угорщини та Італії, де вивчав слов’ян. говори та записував їх фонетичні особливості, розробивши свою систему транскрипції. Поборник незалежності всіх народів і вільного розвитку всіх мов, зокрема укр. нації і укр. мови. 1895—1913 випустив кілька робіт, що стосувалися розвитку укр. мови, її фонетики, діалектології, історії Київської Русі. У петерб. період життя та творчості (1901—18) мав тісний зв’язок з місц. укр. громадою. Випустив брошуру «Национальный и территориальный признак в автономии», за що був засуджений до ув’язнення в тюрмі. Під час виборів 1922 президента Польщі представники нац. меншостей висунули його кандидатуру на цю посаду. Публікував в «ЗНТШ» статті про особливості структурного розвитку укр. мови. Відредагував та доповнив «Толковый словарь живого великорусского языка» В.Даля: 3-тє вид. (1903— 09) та 4-те вид. (1912—14). П. у м. Варшава. Літ.: Н.А.Бодуэн де Куртене. 1845— 1929 (к 30-летию со дня смерти). М., 1960. Є.П. Степанков.
І.Мастак та ін.; 12.11(31.10).1808— 18(06).09.1877) — філолог, історик, письменник, перекладач. Д-р слов’ян. філології (1855), чл.-кор. Петерб. АН (1854). Н. в с. Варва в родині священика. Навч. в Переяслав. та Полтав. духовних семінаріях. Закінчив Моск. ун-т (1834). 1837 — магістр словесних наук. 1837—42 перебував у наук. відрядженні в пд.- та зх.слов’ян. країнах. 1842—68 — проф. каф-ри історії і літ. слов’ян. наріч Моск. ун-ту, секретар Моск. т-ва історії та старожитностей рос. при Моск. ун-ті та ред. «Чтений» цього т-ва (1846—48, 1858—77). В них вміщено багато цінних матеріалів з укр. історії: «История Руссов», «Літопис Самовидця», тв. П.Симоновського, А.Заруцького, «Діаріуш» М.Ханенка (1858) та ін. Приділяв особливу увагу творчості Г.Квітки-Основ’яненка, М.Гоголя. Вагомими результатами наук. і літ. діяльності стали вид. «Наських українських казок» (1835) під псевд. І.Материнки, підготовка магістерської дис. «Про народну поезію слов’янських племен» (1837), докторської дис. «Про час виникнення слов’янських письмен» (1855). Під псевд. А.Бода-Варвинець друкував укр. поезії в рос. журналах. Як автор цих та ін. наук. і літ. творів суттєво поглибив та широко популяризував знання з історії, мови і літ. України. Чільне місце в його творчій спадщині посідають пер. рос. мовою праць чеських, польс., укр. істориків П.Шафарика, Ф.Палацького, Д.Зубрицького й ін. Від 1844 підтримував дружні стосунки з Т.Шевченком. П. у м. Москва. Літ.: Василенко Н.П. О.М. Бодянский и его заслуги для изучения Малороссии. К., 1904; Кондрашов Н.А. Осип Максимович Бодянский. М., 1956; Українські письменники. Біобібліографічний словник, т. 2. К., 1963. П.Т. Тронько.
інспектора в місц. Петровському кадетському корпусі. Од 1841 до останніх днів життя редагував газ. «Полтавские губернские ведомости». Надрукував чимало статей з укр. історії та к-ри. Зібрав колекцію старожитностей та етногр. матеріалів. Автор краєзнавчих вид. «Достопримечательности Полтавы», «Памятная книжка Полтавской губернии за 1865 год». П. у м. Полтава. Літ.: Некролог. «Полтавские губернские ведомости», 1867, 3 июня; Ротач П. Літературна Полтавщина. «Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР», 1965, № 1. П.Г. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БОДУЕН-ДЕ-КУРТЕНЕ ЯН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
