БОГОМИЛЬСТВО — середньовічне дуалістичне єретичне вчення. Виникло в 10 ст. в Болгарії, близьке до малоазійського павликанства (сусідня візант. Фракія була місцем заслання багатьох павликан). Засн. вчення вважають болг. попа Богомила. Б. не визнавало божественного походження матеріального світу, сприймало людське життя як вічну боротьбу Духа за звільнення від кайданів
316 БОГОМОЛЕЦЬ
О.М. Богомолець.
О.О. Богомолець.
матерії. Не визнавало й людської природи Ісуса Христа. Традиційно спрямовувалося проти офіц. к-ри Візантії, намагалося дотримуватися егалітарності, засуджувало багатство та експлуатацію людини. Прийняту Б. дуалістичність світу калькувала і соціальна організація їхніх громад, які складалися з мирян та «досконалих». Побут останніх нагадував чернецтво. «Досконалих», до яких могли належати як чоловіки, так і жінки, ніколи не було багато (у 13 ст., під час найширшого побутування Б., на сотні тисяч віруючих — не більше 4 тис.). На чолі окремої громади зазвичай стояв учитель із 12 «апостолами» при ньому. До нагромадження ієрархічних структур ставлення було, швидше, негативне, хоча є згадки про богомильського «діда» (єпископа) в Боснії. Пристрасть богомилів до вчительства сприяла створенню численних апокрифічних переказів, які користувалися великою популярністю. Осн. джерелами з догматики Б. є антибогомильські твори болг. пресвітера Козьми (10 ст.) та візант. автора Євфимія Зігабена (Зигадена) (11 ст.). Б. мало два осн. вогнища — в Болгарії і Боснії, згодом поширилося по всьому Балканському п-ві, сягнуло Італії (патарени), Пд. Франції (катари, альбігойці) та деяких ін. європ. країн. Проіснували богомили до 17 ст., відчутно вплинувши на нар. к-ру та фольклор багатьох народів, у т.ч. українців (у межах т.зв. другого балканського впливу). Літ.: Ангелов Д. Богомилството в България. София, 1961; Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. К., 1992; Остроґорський Ґ. Історія Візантії. Львів, 2002. Д.С.Вирський.
ти в столиці та деяких губерніях — Київ., Катериносл., Харків., Херсон. і Таврійській. У листоп. 1887 знову опинився на Кубані, де працював лікарем у Майкопському відділі. Від весни 1888 жив у містах Гомель (нині місто в Білорусі), Нижній Новгород (нині місто в РФ), Тифліс (нині Тбілісі, Грузія), Ніжин, Полтава та Феодосія. Негласний нагляд поліції знято в листоп. 1902. Літ.: Энциклопедический словарь по истории Кубани с древнейших времен до октября 1917 года. Краснодар, 1997. Є.Д. Петренко.
майже всіх напрямів патологічної фізіології, ендокринології, дослідженням у галузі імунітету та алергії та ін. Чл. ЦВК СРСР, депутат ВР СРСР (перших двох скликань), ВР УРСР 1-го скликання. Сталінська премія (1941). Нагороджений орденами і медалями. Від 1946 Київ. мед. ін-т носить ім’я О.О. Богомольця. П. у м. Київ. Літ.: Кавецкий Р.Е. Послесловие. В кн.: Богомолец А.А. Избранные труды, т. 3. К., 1958; Сиротинін М.М. Олександр Олександрович Богомолець. К., 1959; Піцик Н.О. Олександр Олександрович Богомолець. К., 1979. Л.А. Шевченко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БОГОМИЛЬСТВО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
