БОГОЛЮБОВ Микола Миколайович (21(08).08.1909—13.02.1992) — фізик-теоретик і математик. Акад. АН УРСР (1948; з 1991 — АН України), акад. АН СРСР (1953; з 1991 — РАН), двічі Герой Соц. Праці (1969, 1979). Засл. діяч н. УРСР (1970). Н. в м. Нижній Новгород (нині місто в РФ). 1925—43 працював на каф-рі мат. фізики ВУАН (з 1936 — АН УРСР). 1936—50 — проф., зав. каф-ри Київ. ун-ту, з 1949 — зав. від. Мат. ін-ту АН СРСР. Від 1953 — зав. каф-ри Моск. ун-ту, водночас од 1956 — в Об’єднаному ін-ті ядерних досліджень у Дубні (місто Моск. обл., РФ, 1965—89 — дир. ін-ту); 1966—73 також дир. Ін-ту теор. фізики АН УРСР. Дослідження Б. стосуються варіаційного числення, функціонального аналізу, теорії диференційних рівнянь, теорії ймовірностей, мат. фізики, стат. механіки, квантової теорії поля і теорії елементарних частинок. Розробив (1934—37) асимптотичний підхід до теорії нелінійних коливань (спільно з М.Криловим), заг. форму теорії збурень (1946), заклав основи сучасної теорії кінетичних явищ (1947), побудував мікроскопічні теорії надплинності бозесистем (1947—48) та надпровідності (1957). Запровадив поняття квазісередніх і розробив нову теорію фазових переходів (1963).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Боголюбов Микола Миколайович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
