БИТВА ТАНКОВА В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ 1941 — бої механізованих корпусів Південно-Західного фронту Червоної армії (див. Радянська армія) 23—29 черв. з нім. 1-ю танк. групою на тер. Волин., Львів. та Ровен. (нині Рівнен.) обл. на початку Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941— 1945. 1-ша танк. група була ударною силою гітлерівського наступу на Україну. За планом «Барбаросса», маючи на своєму лівому фланзі, уступом назад, 6-ту, а на правому — 17-ту польову армії, 1-ша танк. група з р-ну м. Люблін (Польща) повинна була швидко просунутися по автомагістралі Луцьк—Ровно (нині Рівне)—Новоград-Волинський—Житомир—Київ. Далі вона мала повернути на пд. сх. і, не збавляючи темпу, рухатися за плином Дніпра до моря, оточуючи з тилу всі сили Червоної армії на Правобережній Україні. Танк. група складалася з 3 корпусів (загалом 5 танк. і 4 моторизовані д-зії), які мали 600 середніх та 250 легких танків. Рад. Пд.-Зх. фронт, який обороняв Зх. Україну та Правобережжя, за кількісним спорядженням був найсильнішим з усіх фронтів, що зустріли ворожий напад. Він мав 16 танк. і 8 механізованих д-зій у складі 8 механізованих корпусів, до 7 тис. справних танків, які нічим не поступалися перед нім., а найновіші Т-34 та КВ їх істотно переважали. Увечері 22 черв., після перебігу більш як 12 годин від початку нападу гітлерівців на СРСР, не маючи реального уявлення про хід бойових дій через хаос і порушення зв’язку на фронті, за пропозицією нач. Генштабу Г.Жукова, схваленою Й.Сталіним, нарком оборони С.Тимошенко видав директиву до заг. контрнаступу. Командуванню Пд.-Зх. фронтом наказувалося силами п’ятьох механізованих корпусів ото-
чити й розгромити ударне угруповання ворога, що наступало, з рубежу: Володимир-Волинський— Кристинопіль (нині Червоноград); кліщі двостороннього охоплення зімкнути на м. Люблін. Але вже 23 черв. на відтинку, названому в директиві, зяяв 50-кілометровий розрив оборони, через який в Україну сунув нім. танк. клин. Командуванню фронтом довелося діяти відповідно до ситуації. Його оперативний задум передбачав виставлення артилер. й танк. перепон на шляху ворожої танк. групи та удари по її флангах. З пд. напряму удари мали завдати 4-й, 8-й та 15-й механізовані корпуси, з пн. — 9-й, 19-й, 22-й. Разом з тисячами танків старих типів вони мали 865 КВ і Т-34, тобто більше, ніж вся нім. танк. група. Але механізовані корпуси Пд.-Зх. фронту, що перебували в стадії формування та переозброєння, були розміщені глибоко в тилу, на різних напрямках і відстанях від кордону, деякі танк. частини — за 200—300 км і далі. Перегрупування вимагало часу, якого не було, у бій відразу вступали частини, найближчі до ворога. Перші зустрічні танк. бої з нім. ударним угрупованням розгорілися 23 черв. на його пд. фланзі, під м. Радехів, куди від м. Броди було спрямовано 15-й механізований корпус. Проти пн. флангу нім. наступу, на сх. від Володимира-Волинського, мав завдавати удари 22-й механізований корпус, але він застряг у болотах. З самого початку бої виявили сильні сторони агресора — високу виучку танк. екіпажів, чітку координацію дій, силу протитанк. артилерії і приголомшливу ефективність нім. авіації у боротьбі з танками. У рад. бронетанк. військ, поряд з високим бойовим духом, бої виявили протилежні якості — низький рівень підготовки екіпажів, особливо механіків-водіїв, яким належить ключова роль у танк. бою, хаотичність дій командування внаслідок слабкої розвідки та частої відсутності зв’язку, нечисленність протитанк. артилерії, беззахисність від ударів авіації. Остання обставина мала катастрофічні наслідки. Нім. літаки точними ударами нищили малими бомбами рад. танки на марші й на полі бою, де їхнє зелене пофарбування чітко відрізнялося від темно-сірого нім. Долаючи впертий опір танків, артилерії й піхоти Червоної армії,
нім. танк. клин сунув на сх. Гол. р-ном танк. боїв став простір від міст Радехів і Броди до Дубно і Луцька. Два останні міста, взяті ворогом 25 черв., відкривали шляхи на Ровно. Командування Пд.-Зх. фронту, ведучи важкі оборонні бої, завершувало підготовку флангових контрударів з пн. і пд., призначених на 26 черв. 9-й і 19-й механізовані корпуси, що на світанку того дня вийшли у р-н між Ровно і Луцьком, зазнавши на марші зі сх. великих втрат від авіації, мусили частинами відразу йти в наступ, щоб ударами з пн. розгромити дубненське угруповання ворожих танків. Взяти Дубно вдалося 27 черв. танкістам 8-го механізованого корпусу, які з пд. завдали гол. удар разом з 15-м механізованим корпусом назустріч 9-му і 19-му механізованим корпусам. 4-й і 22-й корпуси, зв’язані боями у р-нах свого розташування, не змогли взяти участі в заг. операції. Та незважаючи на локальні успіхи рад. танкістів, грандіозна танк. битва на Зх. Україні закінчилася 29 черв. не на користь Пд.-Зх. фронту. В ній загинув цвіт тодішніх бронетанк. військ Червоної армії. Але то не була перемога нім. танк. зброї — тисячі рад. танків стали жертвою нім. авіації, що залишилося непоміченим рад. і рос. воєн. історіографією. 28 черв. німці здобули Ровно. Ворожий танк. клин осідлав вісь свого наступу. 30 черв. Гол. командування Червоної армії наказало Пд.-Зх. фронтові відійти на лінію укріплень старого кордону. Літ.: Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу, 1941—1945 рр., т. 1. К., 1967; Советские танковые войска. 1941—1945: Военно-исторический очерк. М., 1973; Бежанов В. Танковый погром 1941 года (Куда исчезли 28 тысяч советских танков?). М.—Минск, 2000. В.С. Коваль.
річні пед. курси, 1912—14) освіту здобув у м. Кам’янець-Подільський. 1914—17 перебував на БИТИЦЬКЕ військ. службі у рос. армії. У ранзі молодшого старшини брав участь у подіях української революції 1917—1921. Збройну боротьбу завершив у складі 6-ї Січової стрілец. д-зії, інтернованої у листоп. 1920 на тер. Польщі. Виконував обов’язки заст. нач. культ.освіт. від. Групи інтернованих укр. військ у таборі Олександрово. 1922—23 працював учителем укр. навч. закладів у таборі Щипйорно. 1924—29 навч. на істор.-літ. від. Українського високогопедагогічного інституту ім. М.Драгоманова у Празі. 1939 учителював в Укр. держ. г-зії в с. Білки (нині село Іршавського р-ну Закарп. обл.), де М. Битинський. вступив до лав Карпатської Січі. Певний час перебував на службі в Управі Музею визвольної боротьби України в Празі, а 1942—45 — на примусовій праці в Німеччині. 1945—50 учителював в укр. освіт. закладах у таборах для переміщених осіб, займався політ., громад., культ.-освіт. роботою. 1951 емігрував до Канади, де працював викл. історії України та укр. мист-ва на Курсах українознавства ім. І.Котляревського в м. Торонто. Автор підручників «Архітектура», «Українське малярство», поетичної зб. «В громі і бурі». У різні роки співпрацював у багатьох укр. час. у Польщі, Чехословаччині, Німеччині, Канаді та США. Найбільш знані мистецькі праці з укр. геральдики та фалеристики: Держ. відзнаки України, виготовлені у 30-х рр. 20 ст. на замовлення уряду УНР на еміграції, «Альбом гербів українських земель» (32 таблиці), проект відзнаки — хреста ім. Симона Петлюри та ін. П. у м. Торонто.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БИТВА ТАНКОВА В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ 1941» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
