БЕРДЯЄВ Микола Олександрович (18(06).03.1874—24.03.1948) — рос. філософ, публіцист. Н. в м. Київ. Виховувався в Київ. кадетському корпусі. З 1894 навч. на природничому, потім на юрид. ф-ті Київ. ун-ту. Участь у с.-д. русі стала причиною арешту Б. та виключення його з ун-ту (1898). Вже в першій значній праці Б. «Субъективизм и индивидуализм в общественной философии. Критический этюд о Н.К.Михайловском» (1901) визнання марксистського історизму доповнюється критичними характеристиками «філософського матеріалізму». Участь Б. у зб. «Проблемы идеализма» (1902) засвідчила остаточний перехід дослідника на позиції реліг. філософії. 1904—05 редагував реліг.-філос. журнали «Новый путь» та «Вопросы жизни». Після революції 1905—1907 виступав проти рос. радикалізму як лівого, так і правого напряму (ст. «Философская истина и интеллигентская правда» у зб. «Вехи», 1909; «Духовный кризис интеллигенции. Статьи по общественной и религиозной психологии», 1910). Гол. в наступний період його працями стали книги «Философия свободы» (1911) та «Смысл творчества» (1916). Ставлення до Лютневої революції 1917 у Б. було суперечливим: падіння
самодержавства він вважав неминучим, але і «вступ у велику невідомість» післяреволюц. майбутнього сприймав як загрозу хаосу, падіння «в безодню насилля». Останні настрої незабаром перемогли: на перший план у його роздумах виступає тема революції, яка приводить до руйнації органічної ієрархії сусп-ва, «знищення раси кращих», занедбання культ. традиції — «Философия неравенства» (1923). Неприйняття Жовтневої революції 1917 та більшовизму не завадило Б. проявляти виняткову публічну активність: він виступав з лекціями, викладав в ун-ті, організував Акад. духовної к-ри (1918–22), проводив семінар з творчості Ф.Достоєвського. 1922 висланий більшовицьким урядом з РСФРР за кордон. Тривалий час жив у Берліні (Німеччина). Був деканом від-ня історії Рос. наук. ін-ту. Європ. відомість принесла йому робота «Новое средневековье. Размышление о судьбе России и Европы» (Берлін, 1924). Осмислення трагічного досвіду рос. революцій та тенденцій європ. розвитку привело Б. до думки про закінчення «безрелігійної», «гуманістичної епохи» і про вступ людства в «сакральну» епоху «нового середньовіччя», яка характеризується реліг. відродженням і реліг. конфліктами, зіткненням християн. та антихристиян. ідей. В ідейній боротьбі 20 ст., на його думку, будь-яка важлива ідея неминуче набуває реліг. сенсу. Це стосується і комунізму: «комуністичний інтернаціонал є вже явищем нового середньовіччя». Від 1925 до 1940 Б. був ред. ж. «Путь» — провідного вид. реліг.-філос. думки рос. зарубіжжя, де також публікували свої статті представники європ. реліг. філософії (Ж.Марітен, П.Тілліх та ін.). Став активним учасником європ. філос. процесу, підтримував стосунки з багатьма зх. мислителями: Е.Муньє, Г.Марселем, К.Бартом та ін. Своїми найважливішими працями емігрантського періоду Б. вважав «Философию свободного духа» (ч. 1—2. 1927—28), «О назначении человека» (1931), «О рабстве и свободе человека» (1939), «Опыт эсхатологической метафизики» (1947). Вже після смерті філософа побачили світ його книги: «Самопознание. Опыт философской автобиографии», «Царство Духа и царство кесаря» (обидві—1949), «Экзистенциальная диалектика Божественного и человеческого»
223 БЕРДЯЄВ
О.П. Бердник.
М.О. Бердяєв.
224 БЕРДЯЄВ
(1952). 1947 Б. присуджено звання д-ра теології Кембриджського ун-ту (м. Кембридж у Великій Британії). П. у м. Кламар (поблизу Парижа, Франція).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Бердяєв Микола Олександрович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
