БЕЗПРИТУЛЬНІСТЬ ДИТЯЧА на початку 20 ст. Б.д. (тобто таке становище неповнолітніх у суспві, коли вони живуть без піклування з боку дорослих про їхнє фізичне і психічне життя, матеріальні потреби та духовний розвиток) вперше набула в Україні ознак соціального лиха у 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. У Російській імперії не існувало держ. системи піклування про безпритульників. Програма боротьби з Б.д., накреслена царським урядом на Всерос. нараді щодо догляду дитинства напередодні Першої світової війни, не виконувалася через брак коштів. Нечисленні держ. дитячі будинки були створені лише для немовлят. Дітей старшого віку доглядали не-
держ. благодійницькі орг-ції. Найбільшими серед них були Київ. т-во землеробських колоній, Черніг. т-во догляду, Харків. т-во денних притулків, Одес. т-во порятунку немовлят та ін. У їх віданні було 99 притулків, але вони не вважалися виховними й освіт. закладами. Працювали й денні заклади для безпритульних дітей (денні дитячі будинки, площадки), які утримувалися на кошти д-ви і громад. орг-цій. Порушення сусп. зв’язків і екон. криза, що спричинилися війнами і революціями 1914—21 (див. Перша світова війна, Лютнева революція 1917, Жовтнева революція 1917, українська революція 1917—1921, громадянська війна в Україні 1917—1921), а пізніше голодом 1921—1923, призвели до катастрофічного зростання безпритульників в Україні — 2 млн осіб. Рад. уряд створив держ. систему соціального захисту безпритульних дітей, яка передбачала їхнє виховання, освіту, професійну підготовку. Осн. орг. формою стали дитячі будинки (дошкільного й шкільного віку, для фізично неповноцінних і розумово відсталих дітей) і, зокрема, дитячі м-ка як комплекси різнотипних закладів. Уже наприкінці 1922 в Україні діяло 1511 дитячих будинків, 33 трудові колонії, 14 трудових комун, 9 дитячих м-чок, 22 будинки для підлітків, в яких виховувалося 170 тис. дітей. Держ. програма боротьби з Б. д. передбачала передачу дитячих закладів на утримання труд. колективів, а окремих безпритульників — на виховання у родини. Тільки 1922 в родинах знайшли притулок 35 тис. дітей. Протягом 1920—30-х рр. проблема Б. д. в УСРР була практично вирішена. О.М. Мовчан.
кторії, очолив оперативний від. Генштабу Армії Української Народної Республіки. Від квіт. 1919 — полковник, нач. штабу корпусу Січових стрільців, чл. Стрілецької ради, з січ. 1920 — командир 6-ї стрілец. д-зії Січових стрільців. Брав участь у Першому Зимовому поході Армії УНР 1919—1920. Після походу інтернований у табори в Каліші, згодом — у Щипйорно, там розпочав працювати над своїми спогадами. У берез. 1920 Б. і ген. О.Удовиченко сформували дві стрілец. д-зії. 7 трав. 1920 д-зія Б. разом із польс. армією зайняла Київ. Б. відзначився в обороні Замостя (нині м. Замосць, Польща). Верес.—листоп. 1920 — командував Середньою групою Армії УНР. Наприкінці 1920 очолював військ. місію і штаб Армії УНР у Варшаві. 1920—24 — військ. міністр і віце-міністр уряду УНР на еміграції у Польщі, чл. Вищої військ. ради УНР. 1931—35 — голова Укр. воєн.-істор. т-ва у Варшаві. З початком Другої світової війни активно підтримував Організацію українських націоналістів. П. у м. Варшава.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БЕЗПРИТУЛЬНІСТЬ ДИТЯЧА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
