АРТЕМІЙ (р.н. невід. — 1570ті рр.) — рос. церк. діяч, публіцист. Ігумен Троїце-Сергієвого монастиря, прихильник течії «нестяжательства», ідеологом якої в Росії був Ніл Сорський. Виступав проти церк. привілеїв та монастирського землеволодіння, поклоніння іконам; засуджував духовенство за його неправедне життя. Звинувачений церк. собором у єресі і засланий довічно в Соловецький монастир (на Соловецькому о-ві у Білому м., нині тер. РФ), звідки йому бл. 1555 вдалося втекти до Великого князівства Литовського (ВКЛ). Жив у м. Слуцьк (нині місто в Білорусі) при дворі кн. Ю.Слуцького. Виступив на оборону православ’я. Автор 14 послань, зокрема Симону Будному, авторитетному діячеві Реформації у ВКЛ, Івану ІV Грозному. Проповідував реліг. терпимість, закликав поширювати освіту, знання, вважав, що люди набувають знання не лише від Божого просвітлення, а й від постійного заняття науками. Співпрацював з ученим гуртком кн. А.Курбського, підтримував його перекладацьку діяльність. З.Копистенський писав про А., що той «багатьох від єресей аріанських і лютерських в Литві відвернув». Учнем А. був Феодосій Косой. Тв.: Послания старца Артемия, XVI века. «Русская историческая библиотека», 1878, т. 4, кн. 1. Літ.: Из истории философской и общественно-политической мысли Белоруссии: Избранные произведения ХVI — начала ХIХ в. Минск, 1962; Подокшин С. А. Реформация и общественная мысль Белоруссии и Литвы: Вторая половина XV — начало XVII в. Минск, 1970. О.М. Дзюба.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Артемій (р.н. невід. — 1570ті рр.)» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
