АНТАНТИ ВІЙСЬКОВА ПРИСУТНІСТЬ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ 1918—1919
Розв’язання більшовиками громадян. війни на тер. колишньої Російської імперії, у т. ч. в Україні, протигетьманське повстання 1918, революції в Австро-Угорщині та Німеччині зробили наприкінці 1918 Центр. та Сх. Європу зоною надзвичайної мілітарної напруженості, яка могла перекинутися на Зх. Європу. Потенційна небезпека змусила країни Антанти застосувати превентивні заходи щодо стабілізації ситуації у Сх. Європі, насамперед на тер. Рос. імперії. Саме про це говорилося в декларації, опубл. наприкінці листоп. 1918 в одес. пресі від імені країн Антанти. Зокрема, в ній проголошувалося, що країни Антанти «стверджують свою непохитну волю» підтримати порядок на Пд. Росії і що ця «непохитна воля в найближчому часі буде підтримана збройною силою в такій кількості, як того вимагають обставини». Ще в груд. 1917 Велика Британія та Франція поділили тер. Рос. імперії на сфери впливу (див. Англо-французька угода про розподіл сфер впливу в Росії 1917). Україна потрапила до зони франц. відповідальності. У верес. 1918 прем’єр-міністр Франції Ж.Клеман-
со затвердив план встановлення військ. контролю за пн.-чорномор. портами. 23 листоп. 1918 перші антантівські десанти висадилися в Севастополі, 2 груд. до Одеси прибув франц. лінійний корабель «Мірабо». В серед. груд. в Одесі почалася висадка 15-тис. військ. десанту Антанти, який змусив війська Української Народної Республіки залишити місто. 13 січ. 1919 в Одесі розташувався штаб франц. десантної д-зії. Її командир ген. д’Ансельм зажадав від укр. військ розблокувати р-н навколо Одеси і відійти на лінію Тирасполь (нині Молдова)—Бірзула (нині м. Котовськ Одес. обл.)—Вознесенськ—Миколаїв—Херсон. Наприкінці січ. — поч. лют. 1919 війська Антанти взяли під свій контроль Херсон і Миколаїв. Генерал д’Ансельм видав наказ, в якому оголосив: «Франція і союзники прийшли в Росію, щоб дати змогу всім чинникам доброї волі і патріотизму відновити порядок у краї». Франц. військ. представники намагалися розібратися в складному конгломераті місц. політ. угруповань, не допускати одноосібного зміцнення якогось із них. Однак вони не приховували і своєї антибільшовицької упередженості та прихильності до ідеї збереження «єдиної та неподільної Росії». Останнє не могло не позначитися негативно на укр.франц. діалозі (лют.—берез. 1919). Франц. позиція зводилася до семи пунктів: 1) Пд. колиш. Рос. імперії поділявся на дві частини. Перша — до неї входили Київ., Волин., Подільська, Полтав., Черніг. і частково Харків. губернії — відводилася під управління Директорії УНР. Друга — її назвали «Южнорусский край» — відводилася під управління спеціально створеної Антантою рос. Директорії, до якої долучався представник Добровольчої армії; 2) весь «край» окуповувався франц. військами; 3) влада обох Директорій поширювалася лише на цивільні форми життя; 4) створювався єдиний протибільшовицький фронт на чолі з франц. командуванням; 5) мали організовуватися змішані франц.- укр. і франц.-рос. військ. підрозділи; 6) обидві Директорії зобов’язували провести аграрну реформу, яка передбачала, зокрема, обов’язковий викуп великих маєтків та збереження приватної власності на малі та середні маєтки; 7) французи мали здійснюва-
ти управління фінансами й залізницями. Додатково франц. представники наполягали на персональних змінах у кер-ві УНР. Цей план не знайшов розуміння ні у Директорії УНР, ні у вищого командування Добровольчої армії. На поч. весни 1919 обставини склалися так, що Антанта не могла вести широкомасштабні воєн. дії в Україні. У берез. під тиском частин Червоної армії, які було сформовано переважно з вояків повстанських загонів колиш. отамана Армії УНР М.Григор’єва, вони залишили Херсон і Миколаїв, а на поч. квіт. — Одесу. Рішення про залишення Одеси було схвалено Радою чотирьох Паризької мирної конференції 1919—1920. Переважна ч. антантівського десанту була передислокована до Румунії. Локальний характер дислокації військ Антанти, їхня відносна нечисленність, пасивна форма власне військ. поведінки не дають підстав говорити про військ. інтервенцію Антанти в Україні, як це зображувала рад. історіографія. Літ.: Марголин А. Украина и политика Антанты (Записки еврея и гражданина). Берлин, 1921; Косик В. Франція і питання самостійності України 1917—1919 роки. «ЗНТШ», 1993, т. 225; Держалюк М.С. Міжнародне становище України та її визвольна боротьба у 1917—1922 роках. К., 1998. В.Ф. Верстюк.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «АНТАНТИ ВІЙСЬКОВА ПРИСУТНІСТЬ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ 1918—1919» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
