АВАРИ (давньорус. обри) — кочові, переважно тюркомовні племена. З’явилися в Європі в 5— 6 ст. н. е., прийшовши з Центр. Азії. У серед. 6 ст. А. вдерлись у степи Пн. Причорномор’я, Подунав’я і на Балкани. Імп. Візантії Юстініан I (527—565) закликав А. на пн. землі імперії з метою стримування слов’ян. натиску на дунайський рубіж Візантії. У Паннонії (істор. обл., переважно на тер. зх. Угорщини) виник Аварський каганат на чолі з каганом (ханом) Баяном. А. були кочовиками, продукти землеробства одержували у вигляді данини від слов’ян давніх, франків та ін. осілих народів. З серед. 7 ст. почався розпад Аварського каганату, А. витіснили з Причорномор’я. Остаточно вони були розбиті й знищені Карлом Великим наприкінці 8 ст. «Повість временних літ» зберегла давній нар. переказ про панування А. над сх.-слов’ян. племінним союзом дулібів. Бог винищив їх, пише «Повість временних літ», за гординю, що відобразилося у вислові «погибоша аки обре». Літ.: Артамонов М.И. История хазар. Л., 1962; Гадло А.В. Этническая история Северного Кавказа IV—X вв. Л., 1979; Плетнева С.А. Кочевники Средневековья. М., 1982. М.Ф. Котляр.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «АВАРИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
