РОЗРЯДНІ КНИГИ. ВІЙСЬКОВІ І УРЯДОВІ РЕЄСТРИ. ШЛЯХЕТСЬКІ ЛЕГІТИМАЦІЇ
У Московській державі записи про призначення на військову та цивільну службу заносилися великокнязівськими дяками у спеціальні книги, які отримали назву «розрядних». З середини XVI ст. був організований спеціальний Розрядний приказ, який відав військовими призначеннями. Канцелярія цього приказу вела офіційні розрядні книги. На базі даних записів було створено вибіркові зведення -- «Государеві розряди» у 1566,1584,1585,1604-1605, та у 1613-1700 рр. Ці зведення, які служили базою для суперечок «за місця», після відміни місництва у 1682 р. були знищені. Збереглися приватні списки розрядів з фамільними вставками (за 1613-1636 рр.), пов'язані з розписами військ на Степовому кордоні; коротка редакція 1636 р. (з текстом за 1550-1636 рр.). Ці важливі джерела містять детальні відомості про службу княжих родин у Московській державі. Видання розрядних книг розпочалося з публікації І.Д.Беляєвим розрядної книги за 7123 рік (1615 р.) (34). У 1850-55 рр. імператорська канцелярія видала чотири томи і окремий том доповнення до третього тому Двірцевих розрядів (56; 60). Як виявилося, назва не відповідала дійсності, так як видані записи були складені не у Приказі Великого двірця, а у Розрядному приказі. Вони охоплюють розрядні книги за 1612-1700 рр. Це ж відомство розпочало видання решти збережених розрядних книг. Але було видано всього два томи і видання залишилося незавершеним (78). До цих видань примикають описи розрядного архіву і виписки П.Іванова (67). Дальші розшуки дозволили видати розрядні книги за 1475-1605рр. (148; 149). Д.Альшиц опублікував тексти розрядів XIV ст. (329, с.130-151). Дослідженням цих пам'яток займалися П.Мілюков (1126; 1127; 1128), М.Лихачов (1008), С.Веселовський (463) та В.Буганов (445, с.152-219; 446, с.90-101; 447, с.88-101; 448, с.167-174; 449, с.270-279; 450), чиї праці залишаються ключовими. Подібні до розрядних книг російського військового відомства були різні військові реєстри Литви та Польші, про які частково вже говорилося вище (106; 235). Хоча спеціальних реєстрів різноманітних урядів у Великому князівстві Литовському та воєводствах не велося, це зробили дослідники. Список сенаторів і інших урядовців Великого князівства Литовського за 1386-1795 рр., складений ще Ю.Вольфом (2110), довго залишався цінним і поважним джерелом. Тепер маємо новий уточнений список, який опрацювали Г. Люлєвіч та А.Рахуля (2084А). Опубліковані подібні списки по Руському, Белзському і Подільському воєводствах (1755, 5.173-180; 2034, 5.8-24; 1923; 1979; 1980, 2084; 2084Б). Це стосується і шляхетських легітимацій, які складалися в українських і білоруських землях у кінці XVIII ст., коли ці землі були приєднані до Росії. Представники шляхетських родин, в т.ч. і дрібних князівських або тих, які втратили цей титул, мусили довести належність до шляхетського стану. На базі документів, пов'язаних з цими справами, вийшло кілька видань, головним чином списків шляхти різних провінцій (174; 171;243; 173; 172; 258; 1912). За даними списками можна віднайти окремих представників князівських родин, що ще залишилися в цих землях (вони записувалися окремо, складаючи п'яту частину таких списків, які ділилися на шість частин). Значно цікавішими документами за ці списки є податкові реєстри, однак вони стосуються переважно шляхти, тому ми їх у цьому дослідженні не використували.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РОЗРЯДНІ КНИГИ. ВІЙСЬКОВІ І УРЯДОВІ РЕЄСТРИ. ШЛЯХЕТСЬКІ ЛЕГІТИМАЦІЇ» з дисципліни «Князівські династії східної Європи»
