Особливої ваги Україна надає відносинам із країнами „Великої сімки”. У її складі найбільш потужні держави світу: серед них чотири європейські – Німеччина, Велика Британія, Франція й Італія та дві північноамериканські – США і Канада. Ці країни мають важливе значення як виразники українських інтересів у європейських інтеграційних структурах. У розвитку відносин між Україною та провідними західноєвропейськими державами можна простежити два періоди. Перший припадає на початок – середину 1990-х років, коли взаємини між обома сторонами носили здебільшого декларативний характер, йшло своєрідне вивчення одна одної. Другий розпочався з другої половини 90-х років ХХ ст. і пов’язаний з активізацією практичного взаємовигідного співробітництва. Останнє пов’язано й з тим, що Європа усвідомила роль України як важливого стабілізуючого чинника на континенті, як потенційно вигідного економічного партнера. Одним із вирішальних факторів від якого залежало визнання та вихід на міжнародну арену молодої Української держави було ставлення до неї США. Як відомо на початку 90-х рр. Вашингтон волів мати справу з ослабленим СРСР, ніж низкою незалежних держав, що могли постати на його руїнах. США були насторожені й тим, що Україна успадкувала від нього величезний арсенал ядерної зброї. Останнє проявилося практично повною відсутністю будь-якої фінансової підтримки України як безпосередньо від США, так і через контрольовані ними міжнародні фінансові організації. Лише після приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї ситуація змінилася на краще. У листопаді 1994 р. під час візиту Президента України Л.Кучми до США було підписано Хартії українсько-американського партнерства, дружби та співробітництва. У травні 1996 р. відбувся державний візит Президента США Білла Клінтона в Київ під час якого була підписана українсько-американська заява, у якій проголошувалася підтримка американським урядом демократичних і ринкових перетворень в Україні. Загалом до кінця 90-х рр. американо-українське співробітництво розвивалося динамічно. Україна відчувала суттєву фінансову й політичну підтримку з боку США, що сприяло утвердженню її на міжнародній арені. Ситуація на гірше змінилася наприкінці 2000 р., коли Україну потрясли загадкове вбивство опозиційного до влади журналіста Г.Ґонгадзе, згодом „касетний скандал” й звинувачення у причетності вищого керівництва України до продажу Іраку радіолокаційних систем протиракетної оборони, врешті усунення від влади у травні 2001 р. прозахідного уряду В.Ющенка. Внаслідок цього США, а за ними інші західноєвропейські уряди стали обмежувати контакти з Україною, хоча підкреслювали про своє бажання підтримувати суверенну Україну на шляху демократичних реформ. Істотне поліпшення відносин із США сталося під час „Помаранчевої революції” 2004 р. Офіційні чинники США з симпатією поставилися до прагнення українського народу відстояти свій демократичний вибір. Підтвердженням тому став візит Президента В.Ющенка 3-7 квітня 2005 р. до Вашингтона під час якого було досягнуто повного взаєморозуміння з усіх тем, що порушувалися під час переговорів. У березні 2006 р. конгрес США скасував поправку Джексона-Веніка щодо торговельних обмежень між Україною та США. На сучасному етапі США є єдиною найвпливовішою західною державою, що активно підтримує євроатлантичну інтеграцію України. Свідченням цього став візит президента США Дж.Буша до Києва у квітні 2008 р. Пріоритетне місце у зовнішній політиці України посідає Канада – країна яка стала в силу історичних обставин другою батьківщиною сотень тисяч етнічних українців. Канада першою серед країн „Великої сімки” ще до проголошення незалежності України висловилася на підтримку ідеї її незалежності, а 2 грудня 1991 р. першою серед західних країн визнала її незалежність. У 1994 р. українсько-канадські відносини набули рис особливого партнерства , що було зафіксоване Спільній декларації, підписаній у Києві 31 березня 1994 р. Канада виступила ініціатором консолідації міжнародних зусиль пов’язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, а також ініціюванні конференції „Партнерство заради економічних перетворень в Україні”(1994 р.), сприяла виділенню нашій країні кредиту розширеного фінансування МВФ у 1998 р. та його чергового траншу у 1999 р. Найвпливовішою на Європейському континенті серед „Великої сімки” є Німеччина. Вона одна з перших визнала незалежність України (26 грудня 1991 р.). Німецькі політики „нової хвилі” традиційно зараховують Україну до сфери свого впливу. Етапним для українсько-німецьких відносин став візит у 1993 р. в Україну федерального канцлера ФРН Г.Коля під час якого укладено рамковий документ – Спільну декларацію про основи взаємовідносин між Україною та ФРН, а також угоди про широкомасштабне економічне співробітництво. У 1995-1996 рр. відбулися офіційні візити на найвищому рівні Президента України до ФРН та німецького канцлера в Україну. З травня 1998 р. регулярно відбуваються українсько-німецькі міжурядові консультації, які започаткували нову форму регулярних консультацій на найвищому рівні. За активного сприяння Німеччини 10 грудня 1999 р. на Гельсінському самміті ЄС було схвалено спільну стратегію Союзу щодо України, в якій викладено засади партнерства з нашою країною. Під час перебування в Україні у грудні 2001 р. Федерального канцлера ФРН Герхарда Шрьодера було підписано урядову Угоду про реструктуризацію частини зовнішнього боргу України. Серед країн Європейського Союзу Німеччина посідає одне з чільних місць у зовнішньоторговельному обороті України. Її частка у експорті України до країн ЄС становить 28-32% імпорту. У той же час сама ФРН відчуваючи залежність від постачання енергоносіїв з Росії, до певної міри змушена враховувати російські інтереси в Україні. Свідченням останнього стало блокування німецькою стороною на Бухарестській зустрічі НАТО у квітні 2008 р. приєднання України до ПДЧ. Велика Британія визнала Україну 31 грудня 1991 р. Після приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї у 1994 р. вона підписала меморандум про надання Україні гарантій безпеки. Незважаючи на те, що впродовж першої половини 90-х рр. ХХ ст. відбувалися досить часті українсько-британські зустрічі на найвищому рівні практичних результатів вони не мали. Ситуація дещо поліпшилася із середини 90-х рр. Уряд Великої Британії через британський фонд Ноу-Хау за 1996-1999 рр. профінансував 150 проектів на загальну суму більше 30 млн. фунтів стерлінгів у галузі енергетики, сільського господарства, переробної промисловості, охорони довкілля тощо. Певні практичні наслідки мали переговори на рівні міністра закордонних справ України і державного секретаря закордонних справ та у справах співдружності у лютому 1999 р. Пріоритетними напрямками співробітництва було визначено розширення договірно-правової бази відносин, торговельно-економічного співробітництва, заохочення британських інвестицій у економіку України. Обговорено питання щодо намірів України набути статус асоційованого членства ЄС. Важливим напрямком українсько-британських взаємин є співробітництво у військовій сфері. У 1998 р. було створено двосторонню Комісію з питань військового співробітництва. Велика Британія експортує в Україну виробниче обладнання, енергетичні генератори, електроніку, хімічні матеріали, продукти. У експорті з України переважають метали, текстиль, олійні культури, телекомунікаційне обладнання, цукор, деякі види обладнання. Загалом українсько-англійські відносини хоча й не відзначаються динамічністю але є поступальними. На даний час Велика Британія посідає третє місце серед західних країн за розмірами інвестицій в економіку України. Франція визнала незалежність України 27 грудня 1991 р. Для України відносини з Францією – впливовою європейською країною мають важливе значення. Проте дипломатичні зусилля, які докладає у цьому напрямку наша держава поки-що не дали очікуваних результатів. Причиною цього – традиційно добрі відносини Франції з Росією, звичка оцінювати події в Україні крізь призму бачення Москви. До того ж російська дипломатія на початку 1990-х рр. пропагувала тезу про „тимчасовість” української незалежності, залякувала французьку громадськість прагненням України зберегти статус ядерної держави. Тому підписаний під час першого офіційного візиту в Париж Президента України Л.Кравчука у червні 1992 р. Договір про взаєморозуміння та співробітництво був ратифікований Національними зборами Франції щойно 14 лютого 1996 р. Проте із середини 1990-х рр. українсько-французькі відносини активізувалися. Франція, як і Велика Британія у формі декларації підтвердила гарантії безпеки під час приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, підтримала укладення у 1994 р. Хартії Україна-НАТО про особливе партнерство, сприяла позитивному вирішенню про участь українського контингенту в миротворчих операціях в колишній Югославії, прийняттю України до Ради Європи. Одначе Франція доволі категорично висловлювалася проти розширення співробітництва України з ЄС. Лише останнім часом у цьому важливому для України питанні помітні позитивні зрушення. У жовтні 2007 р. відбувся робочий візит Президента України В.Ющенка у Францію. Під час переговорів з Президентом Франції Н.Сарказі було досягнуто домовленості, що Париж підтримає ідею поглибленого партнерства між Україною та ЄС. Двосторонні економічні відносини між обома країнами на даний час обмежені. Товарообіг перебуває біля позначки 500 млн. зає. США. Торгове сальдо для України негативне. Україна постачає Франції чорні метали, продукцію хімічної промисловості, текстиль, енергоносії, а Франція – продукцію сільського господарства та хімічної промисловості, товари широкого вжитку.. Італія визнала незалежність України 28 грудня 1991 р. Поштовхом до активізації відносин стало підписання у травні 1995 р. міждержавного Договору про дружбу і співробітництво між Україною та Італією. У жовтні 1996 р. з державним візитом в Україні побував Президент Італії О.Скальфоро, який підтвердив наміри італійської сторони практично сприяти входженню України в європейський політичний, економічний та правовий простір. Відносини з Італією мають для України вагоме значення й з огляду на те, що тут зосереджена велика кількість українських заробітчан. За різними даними їх тут налічується від кількох сот тисяч до мільйона. Здебільшого це нелегальні заробітчани. Власне останнє спонукало італійський уряд переглянути діючий закон про міграцію. З одного боку він мав би полегшити процедуру легального виїзду українців на заробітки, з іншого перекрити шлях в Італію криміналітету з держав СНД. В цілому українсько-італійські відносини характеризуються стабільністю. Серед Країн ЄС Італія поруч з ФРН посідають провідне місце у зовнішньому торговому обороті України. Оскільки Україна належить до Центрально-Східної Європи, тому приділяє значну увагу відносинам із цим регіоном – Польщею, Угорщиною, Чехією і Словаччиною, Румунією, Болгарією. Найдинамічніше серед них розвиваються відносини з Польською Республікою. Відомо, що ця країна першою визнала нашу державу. Відносини із нею мають стратегічний характер про що було зафіксовано у Спільній Декларації Президента України і Президента Республіки Польща від 25 червня 1996 р. Польща дуже активно сприяла просуванню України на Захід, виступаючи її „адвокатом” у ЄС. Така політика Варшави пов’язана із прагненням зменшити російські впливи на Україну й тим уникнути перетворення Польщі, як члена НАТО на буферну державу між альянсом та Росією. Підтвердженням тому була активна участь Польщі за участю Президента А.Квасьнєвського у розв’язанні політичної кризи в Україні під час президентських виборів 2004 р. У взаєминах України й Польщі значну роль відіграє історичний фактор, обумовлений часто складними, подекуди трагічними взаєминами у минулому між обома народами. Тому важливе значення для заємо зближення народів-сусідів мало вшанування пам’яті загиблих під час волинських подій 1943-1944 рр. 11 липня 2003 р. президенти України і Польщі виступили із спільною заявою „Про примирення в 60-у річницю трагічних подій на Волині”. Відповідні заходи відбулися в Польщі у 2007 р. з нагоди вшанування пам’яті жертв операції „Вісла”. Співробітництво України і Польщі набуває вагомості і через будівництво нафтопроводу „Одеса – Броди – Гданськ”, існування якого не лише позбавить від енергетичної залежності від Росії, а й приведе до кардинальних змін на ринку нафти. У жовтні 2007 р. Україна, Польща, Азербайджан та Казахстан провели переговори про перспективи завершення його будівництва. Сприятиме зближенню України та Польщі здобуте у 2007 р. право на спільну підготовку і проведення міжнародних спортивних ігор Євро-2012.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Західний вектор зовнішньої політики» з дисципліни «Новітня історія України»
